Відновлення регіонів, постраждалих від військових конфліктів

 

Післявоєнне відновлення регіонів, постраждалих від військових конфліктів, потребує прискорення багатьох процесів, а також передбачає управління неформалізованими, нештатними і кризовими ситуаціями. Для цього необхідне відповідне правове середовище та гнучка архітектура управління.

 

Однак, як свідчить практика, відновлення територій зазвичай перетворюється у нагромадження помилок, зволікань і не збувшихся очікувань.

 

Зазвичай, уряд завжди обмежений у ресурсах, коштах та механізмах впливу. І тому він не може забезпечити безпеку, громадянські права і свободи, а також сталий розвиток конфліктних регіонів.

 

Уряд базується на бюрократії, правових процедурах та політичних інтересах, а також обмежений національною юрисдикцією. Все це в принципі не дозволяє швидко реагувати і забезпечувати рішення проблем постраждалих регіонів і сприяти їх розвитку.

 

Післявоєнне відновлення регіонів, постраждалих від військових конфліктів, потребує гарантій безпеки, інвестицій та стимулювання розвитку.

 

Рішенням цієї проблеми є “передача постраждалих регіонів в управління міжнародній організації”, яка забезпечить “поліцентричну архітектуру” управління, правові механізми для залучення і захисту інвестицій, стратегію сталого розвитку, а також рішення гуманітарних проблем.

 

Такий формат спрощує будь-яку міжнародну допомогу, а також забезпечує регулювання неформалізованими процесами та мобілізацію необхідних ресурсів.

 

Прикладами такого підходу є: стаття 90 Конституції Польщі, протекторат Ліги Націй над Вільним містом Гданськ (Данциг) у 1920-1939 роках тощо.

 

Перенесення управління з юрисдикціі держави на рівень менеджменту міжнародної організації знімає протиріччя між урядовою бюрократією та необхідністю швидких неформалізованих рішень.

 

Важливою перевагою даного підходу є забезпечення ефективного “ментального відновлення” суспільства після військових конфліктів. Міжнародне управління, яке забезпечує позитивний образ майбутнього та міжнародні гарантії безпеки, спроможне сформувати у суспільстві стійкий рефлекс цілі та гарантії безпеки. Як результат, це мобілізує і спрямовує ментальні ресурси кожної людини на досягнення спільної мети та спільного блага, що запобігає будь-яким проявам ворожнечі та протистоіть психологічній нестабільності осіб, що приймали участь у бойових діях. Енергія суспільства спрямовується на економічний розвиток, вирішення гуманітарних проблем та продуктивну когнітивну діяльність.

 

Така модель управління забезпечує залучення інвестицій та стимулювання економічноі діяльності у постраждалих регіонах і, як результат, збільшує сплату податків.

 

Виплати репарацій країн-агресорів можуть здійснюватись у формі внесків у проєкти розвитку постраждалих регіонів, а також у проєкти уряду постраждалої краіни.

 

Практичним рішенням по створенню такої міжнародної організації є проєкт  Міжнародного Хабу з управління проєктами сталого розвитку.