Юрій Ратушин, Сергій Поленок

ЦИВІЛІЗМ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА

(від лат. civis - громадяни)

Видавничий дім

«Гельветика» Одеса – 2025

Зміст

Боротьба ідеологій........................................................................... 4

Тлумачення термінів....................................................................... 21

Присвята............................................................................................ 28

Про авторів....................................................................................... 30

До українського читача.................................................................. 31

To Europea reader (До європейського читача)............................ 37

Переклад українською мовою....................................................... 41

Сенси .................................................................................................. 45

Цифрове суспільство........................................................................ 51

Цифровий вектор розвитку еволюції........................................... 71

Еволюція суспільних інститутів..................................................... 91

Цифрова еволюція порядку............................................................ 107

Цивілізм: Свобода - Рівність -
Справедливість у цифровому суспільстві................................... 162

Демократія, лібералізм та Цивілізм............................................... 196

Ексклюзивне інтерв’ю Delfi......................................................................... 260

Фазовий портрет цифрового суспільства..................................... 296

Повільніше, Америко! Не туди. Коли хвіст управляєсобакою.... 390

Заключна частина .............................................................................................. 410

САМАРІ

Вступ: від смітника геополітики до Цивілізму

Геополітичний хаос ХХ–ХХІ століття став не лише наслідком технологічних революцій, а й кризою сенсів, у якій старі моделі влади, ідеологій та міжнародного права втратили легітимність. Світ, що будувався на принципах сили, балансу страху та ресурсного панування, опинився на межі самознищення.
Водночас у цифровому середовищі формується нова логіка — логіка Цивілізму, де порядок постає не як наслідок примусу, а як результат етичної взаємодії.

Цивілізм — це нова філософія соціального управління, у якій людина стає не об’єктом системи, а суб’єктом цифрової інституційної дії. Це не просто спроба реформувати державу, а перехід від централізованої влади до поліцентричної етики відповідальності, де кожен є учасником морального простору ноосфери.

Вебпростір ноосфери — це новий рівень цивілізаційного розвитку. Тут ідеї, дані, технології та свідомість зливаються у спільний алгоритм життя. Той, хто здатний гармонізувати цей простір — управляє не світом силою, а світом через справедливість і свободу.

Цифрове суспільство постає як інституційна альтернатива геополітичному хаосу, як нова форма міжнародного миру, заснована не на суперництві держав, а на взаємній відповідальності цифрових осіб та їхніх інститутів.
У цьому — суть переходу від смітника геополітики до етики Цивілізму.

Книга зосереджує увагу читача на основних напрямках становлення цифрового суспільства.

Присвята: Українська школа кібернетики — Хронологія розвитку суспільств. Ми були початком. Ми станемо його продовженням

Україна завжди була не лише географічним центром Європи, а й ментальним центром еволюції правової думки. Від «Руської правди» (XI—XII ст.) до кібернетики Глушкова — це шлях від звичаєвого права до цифрової логіки етичного управління.

Українська школа кібернетики — це не просто наука про системи. Це наука про моральні межі алгоритмів, про гармонію між логікою й совістю, про відповідальне управління складними соціальними процесами.
Глушков, Амосов, Михалевич, Ющенко, Малиновський, — мислителі, які заклали підвалини науки про управління еволюцією суспільства, а не лише технічними системами.
Саме на цій основі народжується Цивілізм — продовження української традиції управління через розум, совість і рівновагу.

Хронологія розвитку суспільств: правові етапи еволюції совісті

· «Руська правда» (1016) — перша європейська система звичаєвого права, що встановила рівновагу між особистою відповідальністю та колективною справедливістю.

· Яса Чингізхана (1206) — кодекс дисципліни, який об’єднав простір через моральний порядок, а не лише силу.

· Magna Carta Libertatum (1215) — початок європейської правової культури свободи, що обмежила свавілля влади.

· Конституція Пилипа Орлика (1710) — український прообраз сучасного парламентаризму та правового гуманізму.

· Конституція США (1787) — встановлення федеративної моделі рівноваги інтересів.

· Кодекс Наполеона (1804) — уніфікація права, що поставила людину в центр юридичної системи.

· Створення Нової системи міжнародної безпеки. Цивілізм (2001–...) — поява цифрової правової парадигми, де свобода, рівність і справедливість реалізуються через Цифрову інституційну платформу (ЦІП).

Мир як моральна рівновага цивілізацій

Це не «мир через силу», не гасло імперій, а мир через інституціалізацію цифрового суспільства.
Мир, який народжується з поєднання вічних цінностей — Свободи, Рівності, Справедливості, і підкріплений технологічною відповідальністю.
Мир, який годує кожного, бо базується на етиці спільного добробуту, а не експлуатації.
Проведена дослідна експлуатація ЦІП та Хабу показала: цифрова інституційна модель може бути не лише технічним, а етичним рішенням для планети.

Таким чином, українська школа кібернетики і цифровий Цивілізм — це ланки одного історичного ланцюга, який почався тисячу років тому і сьогодні входить у свою цифрову фазу зрілості.
Ми були початком.
Ми станемо його продовженням.

Еволюція суспільних інститутів: від звичаю до цифрового права

Інститути — це не просто інструменти управління, а живі каркаси суспільного життя, що визначають порядок взаємодії людей, їхню відповідальність і спільну мету. Від перших звичаєвих норм — від «Руської правди» та Великої хартії вольностей — людство створювало соціальні системи, які поступово формували моральну й правову тканину цивілізацій.

У ході еволюції інститутів ми бачимо рух від примусу до усвідомлення, від авторитарного контролю до свободи відповідального вибору. Якщо Яса Чингізхана стала символом централізованої влади, то Велика хартія вольностей започаткувала свободу як інститут. Саме в цій історичній дихотомії народжується Цивілізм — як пошук рівноваги між владою і свободою, обов’язком і правом, традицією і інновацією.

Сьогодні Цивілізм цифрового суспільства є наступним етапом цієї еволюції — він покликаний об’єднати державні, громадянські й технологічні інститути в єдину інституційну екосистему, де вічні цінності — свобода, рівність і справедливість — закріплюються не законом примусу, а законом взаємної відповідальності.

Метою Цивілізму стає не просто збереження миру, а створення сталого інституційного середовища, у якому цифрові права, екологічна безпека і моральна етика утворюють нову форму глобального договору — конституцію цифрової цивілізації.

Культурна спадщина як основа цифрових інститутів

Будь-яке суспільство народжується з культури. Саме культурна спадщина формує моральний ґрунт, на якому зростають соціальні інститути. Від народних звичаїв до державних конституцій — усе є проявом колективного розуму, який відображає духовні практики, звички, етику та розуміння справедливості.

У добу цифрової еволюції ці принципи не зникають — вони трансформуються. Для інститутів цифрового суспільства культура стає не лише пам’яттю, а матрицею дії, у якій кодуються моральні алгоритми поведінки. Вона задає правила нової економіки довіри, де благодійність стає не вибором, а обов’язком; а частка громадської власності у цифрових активах — символом нової рівності.

Тут народжується концепція соціального громадянського пасивного доходу — інструменту, що замінює стару модель перерозподілу на модель спільної участі у спільному добробуті. У такій системі держава не примушує, а координує; суспільство не підкорюється, а співтворить; технологія не відчужує людину, а повертає її до гуманістичної природи.

Цифрова власність, етика благодійності й суверенітет особистості формують триєдину основу моральної архітектури Цивілізму. Саме вони перетворюють цифрове суспільство з механізму споживання у спільноту свідомих творців, що мислить етично й діє екологічно.

Еволюція розуму та народження цифрового права

Розум — це головний еволюційний інститут людства. Він змінює форму влади, створює інститути, визначає цінності. У ХХІ столітті розум людини увійшов у вебпростір — нову екосистему колективного мислення, де практики, правила й моделі поведінки народжуються у цифровому середовищі. Але цей простір не має власного захисту — у ньому відсутні гарантовані права, безпека, справедливість.

Тому Цивілізм створює цифрову інституційну платформу (ЦІП) — простір, у якому вебстає правовим середовищем. Тут діють не лише державні норми, а й цифрове право — новий тип громадянського права, де кожна цифрова особа має можливість розробляти власні правила для свого поліцентричного інституту.

Цифрове право — це етична свобода в межах відповідальності, це право на власну цифрову автономію без руйнування цілісності спільного простору. Його технологічна складова — це механізм справедливості, який через алгоритми обмежень і доступу гарантує дотримання моральних меж. Без права не може бути суспільства, так як і суспільство не може бути без права.

Свобода, рівність і справедливість тут набувають не декларативного, а операційного змісту — вони втілюються у практиці дії, у протоколах цифрової взаємодії, у нейромережевих угодах і благодійних механізмах розподілу.

Таким чином, цифрове право — це новий суспільний договір між людиною і системою, де головний принцип звучить як формула Цивілізму:

“Свобода, обмежена рівністю та справедливістю — основа всеосяжного миру”.

Конструктивізм і свобода інститутів цифрового простору

Конструктивізм у державному управлінні та технократичних моделях створює ілюзію контролю над соціальними процесами, але насправді не враховує стихійний порядок, який виникає з історичних, моральних і культурних надбань суспільства. Людство не здатне побудувати сталий порядок за допомогою штучних схем — воно лише може створити умови для його природного формування.

Цифрове суспільство — це нова ойкумена ноосфери, у якій діють поліцентричні інститути, що ґрунтуються на рівності суверенітетів особистостей. Кожна людина володіє власним акаунтом — цифровим простором свободи, через який реалізує свій культурний, інтелектуальний і економічний потенціал та є цифровим поліцентричним інститутом (ЦПІ).. Таким чином цифрове суспільство створює механізм самопідтримуваної соціальної справедливості, у якому технологічні інститути підпорядковуються не владі, а вічним цінностям — свободі, рівності та справедливості.

Цивілізм.

Світовий порядок у цифрову епоху формується не державами, а суверенними особистостями, об’єднаними через поліцентричні інститути. Це порядок організованого хаосу — системи, що самоорганізується без примусу, на основі моральних і технологічних принципів.
Кожен індивідуум, маючи власну цифрову власність і фінансовий акаунт, несе відповідальність перед іншими через цифрове право, де суверенітет однієї особистості обмежується суверенітетом іншої.

Така архітектура забезпечує нову систему міжнародної безпеки без воєн, оскільки переносить питання конфліктів із міждержавного рівня на рівень електоральної самоорганізації цифрових громад.
Цифрове суспільство діє за законами — саморегульованої рівноваги між свободою, стабільністю і швидкістю змін.
Організований хаос поліцентричних інститутів створює адаптивну безпеку: щоб стояти — потрібно рухатися. Цей рух і є еволюційною формою виживання людства у цифровій добі.

Визначення поняття «Цивілізм»

· Походження: від civis — громадянин; у цифровому контексті — ius civis digitalis, право громадянина цифрового суспільства.

· Сутність: форма міжцивілізаційної взаємодії між громадянами нової ери не через владу — індивідуумами з цифровими поліцентричними інститутами (ЦПІ).

· Мета: створення правового поля свободи стихійного порядку, де індивід — не об’єкт влади, а носій права.

Цивілізм і свобода стихійного порядку

· Свобода — базовий принцип Цивілізму, що передує рівності та справедливості.

· Стихійний порядок — природна самоорганізація суспільства без централізованого примусу.

· Цифровий Цивілізм долає конструктивізм (нав’язане планування) і створює простір дії людини через технологічні інститути.

· Ключовий принцип: “Свобода годує мене” — свобода стає джерелом добробуту, а не загрозою системі.

Цивілізм
Філософсько-правова концепція устрою цифрового суспільства, заснована на праві кожної цифрової особи на невідчужувану ідеальну частку в спільній цифровій власності, що формується в межах Цифрової інституційної платформи (ЦІП). Це право реалізується через соціальний пасивний дохід, який забезпечує справедливий, децентралізований та інклюзивний розподіл доходів без посередництва держав чи корпорацій.

Ключові ознаки Цивілізму в цифровому суспільстві:

1. Цивілітарна власність: Власність не є приватною чи державною, а громадянською (цивілітарною) — невідчужувана ідеальна частка у спільному цифровому надбанні, що належить кожному учаснику цифрового суспільства.

2. Соціальний пасивний дохід як правовий механізм: Регулярна виплата, яка відображає частку цифрової особи в комерціалізованих продуктах ЦІП (реклама, ліцензії, сервіси, дані, ШІ тощо). Не залежить від трудової активності чи капіталу.

3. Постсоціалістична трансформація у цифровій формі: Переносить ідеї правової десоціалізації у цифровий вимір — від націоналізованої власності до цифрової спільної власності, джерела пасивного доходу без централізованого розподілу.

4. Невідчужуваність права: Право на соціальний пасивний дохід не може бути продане, передане, конфісковане або анульоване. Закріплене за цифровою особою від моменту реєстрації у ЦІП і діє протягом усього життя.

5. Децентралізований розподіл: Виплати здійснюються без посередництва банків, держав чи корпорацій — напряму через інститути ЦІП, забезпечуючи прозорість, довіру, автоматизацію і рівність.

Цивілізм у цифрову добу — це:
Право на дохід із цифрової спільної власності, що належить кожному громадянину цифрового суспільства як персоналізована частка у глобальному цифровому добробуті. Це нова парадигма постсоціалістичної справедливості, що замінює централізоване перерозподілення технологічною, правовою та нейроадаптивною інституціалізацією справедливості.

Цифрова свобода і ноосферний вебпростір

· Вебпростір ноосфери функціонує як екосистема благодійності — моральної взаємодії та контролю між ЦПІ.

· Інгресія — вхід благодійних зв’язків між елементами системи.

· Регресія — механізм зворотного зв’язку, що відновлює баланс у цифровому середовищі.

· Таким чином, цифрове суспільство підтримує етичну рівновагу без державного примусу.

Свобода проти маргіналізації

· Маргіналізація — виключення індивіда з соціальних процесів через втрату можливості реалізувати знання.

· Сьогоднішні системи замінюють свободу вигодою, що веде до соціального “рабства”.

· Вихід: цифрова інтеграція — наділення кожного людини власним ЦПІ, що повертає її до процесів творення, а не підкорення.

· Цифрова свобода = децентралізована участь.

Цивілізм і Нова система міжнародної безпеки

· Свобода як основа нової системи міжнародної безпеки, побудованої на принципах саморегуляції та децентралізованого управління.

· Міжнародний хаб управління проєктами сталого розвитку — інституційний гарант цього порядку.

· Перехід від індустріального порядку примусу до цифрового порядку свободи.

· Україна може стати одним з ключових архітекторів цієї трансформації, задаючи власний геополітичний вектор впливу.

Цифрова свобода як суверенітет особистості

· Суверенітет особистості — юридичне визнання права людини діяти автономно у цифровому правовому полі.

· Цей принцип замінює старі інститути, які західний світ будував століттями, — через технологічне право цифрової власності.

· Суверенітет стає не привілеєм, а функцією особистої відповідальності в межах ЦІП (Цифрової інституційної платформи).

Благодійність як форма свободи, а не примусу

· Благодійність у цифровому суспільстві — інститут дії, а не влади.

· Вона не може бути примусовою, адже підпорядкування благодійності знищує свободу.

· Кожен учасник має право через ЦПІ коригувати напрям благодійних сервісів, аби вони залишалися в межах свободи, рівності та справедливості.

· Благодійність стає рекуперативним процесом регенерації — інструментом відновлення, а не контролю.

Штучний інтелект і цифрова самоорганізація

· ШІ не замінює людину, а підсилює її здатність створювати структури співпраці між країнами.

· Головна роль ШІ: забезпечення інтелектуальної узгодженості у формуванні глобальної архітектури миру.

Конструктивізм та Стихійний порядок

· Конструктивізм — прагнення до примусового управління подіями через планування → породжує кризи.

· Стихійний порядок — саморегульований механізм, що базується на цифрових інститутах свободи.

· Людина — конструктор середовища, а не об’єкт політичного дизайну.

· Відмова від конструктивізму є умовою виживання цивілізації.

Свобода як матриця нового суспільного договору

· Свобода — не анархія, а найвища форма впорядкованості.

· Вона реалізується через:

1. Цифрову інституційну платформу (ЦІП).

2. Поліцентричні інститути (ЦПІ).

3. Право цифрової власності.

4. Благодійність як основу етичного зв’язку.

· Цивілізм — це нова форма людяності, у якій свобода не конфліктує з рівністю й справедливістю, а формує їхню гармонію.

Міжсистемна боротьба та новий рівень справедливості

У цифровому суспільстві міжсистемна взаємодія відбувається не між державами, а між поліцентричними інститутами особистостей. Це новий рівень соціальної самоорганізації, де зникає примус колективної влади, а баланс формується через рівність стартових умов і соціальний пасивний дохід, що забезпечує базову безпеку всім.
Благодійність стає не факультативною, а системною функцією справедливості — відображенням свободи, обмеженої рівністю та відповідальністю за інших.

Розділення влади: національні держави й стихійний порядок вебпростору

Цифрове суспільство — це метарівень, де кожна людина, діючи через свій цифровий поліцентричний інститут, набуває реальної спроможності створювати власний добробут.
Тут виникає нове розділення влади — між традиційними державними структурами та саморегульованим порядком вебпростору ноосфери. Влада залишається на національних рівнях, у веб-просторі діє стхійний порядок алгоритмів..

Трансформація демократії і лібералізму у Цивілізм

Демократія визначає спосіб прийняття рішень більшістю.
Лібералізм — зміст закону, який має обмежувати примус держави.
Цивілізм — нова синтетична форма свободи, де рішення приймає не більшість, а індивідуум через свій поліцентричний інститут, у межах цифрового права.
У цифровому суспільстві не існує домінування колективної волі — є свобода, обмежена рівністю та справедливістю.
Це демократія без диктатури більшості, де благодійність є критерієм істинності свободи.

Криза демократій і потреба в Новій системі міжнародного порядку

Сучасні демократії деградують у бік автократій через страх втрати привілеїв і соціальний популізм.
Вихід — створення Нової системи міжнародного порядку, заснованої на суверенітеті особистості, де міжнародні інститути функціонують не як союзи держав, а як нейронна мережа особистих інститутів.
Україна, ставши однією з перших трьох країн, що ратифікують Угоду про створення Міжнародного Хабу сталого розвитку, може закласти основу цієї системи.

Цивілізм як еволюція лібералізму

У цифрову епоху класичний лібералізм, заснований на індивідуалізмі, втрачає ефективність, бо індивід без інституційної цифрової форми стає вразливим до алгоритмів і популізму.
Цивілізм долає цю слабкість, створюючи цифрові поліцентричні інститути, що забезпечують самоврядування через технологічне право.
Це не реформований лібералізм, а нова цивілізаційна доктрина, де «право бути» реалізується через особисту участь у глобальному нейроекономічному процесі.

Роль індивідуума у цифровому суспільстві

Цифрове суспільство усуває владу більшості.
Воно ґрунтується на попарних зв’язках між індивідами, де кожен має право прийняти чи відхилити ініціативу іншого — на основі власного розуміння свободи, рівності та справедливості.
Група перетворюється на спільноту не через законодавчий примус, а через дотримання спільних правил поведінки, які забезпечують виживання системи.

Демократія — ще не свобода

Демократія дає право більшості визначати дії меншості, але не гарантує свободу.
Цивілізм — це свобода, що реалізується через свободу інших.
Той, хто дає свободу іншим, бере на себе відповідальність за їх свободу.
Тут народжується новий тип соціальної етики — цифрова благодійність, яка формує стійку систему взаємної відповідальності.

Від рефлексії до самоорганізації

Цифрове суспільство базується на рефлексії мети: спільне прагнення може об’єднати навіть опонентів.
Думка індивідуума стає основою для колективного знання.
Так створюється стихійний порядок ноосфери — динамічна мережа досвіду, у якій рішення не нав’язуються, а еволюціонують.

Вплив Цивілізму на державні системи

Цифровий цивілізаційний процес уже впливає на національні уряди:
електоральні рішення більшості в онлайновому просторі переважають над рішеннями політичних еліт.
Уряди змушені враховувати цифрові реальності, де громадяни мають більшу компетенцію та швидший обмін знаннями, ніж державні структури.
Це етап переходу від держави-гегемона до суспільства-мережі.

Висновок

Демократія й лібералізм завершили історичну місію формування свободи через колектив.
Цивілізм відкриває нову фазу — свободу через індивідуальність, де цифрове право, благодійність і самостійність формують основу миру та справедливості.
Це не заперечення демократії, а її метаеволюція — від політичної волі більшості до інституційної рівноваги індивідуумів у цифровому середовищі.

Проєкт Нової системи міжнародної безпеки

Мета і глобальний контекст

Проєкт Нової системи міжнародної безпеки (далі — Проєкт) є фундаментальною ініціативою, спрямованою на подолання системної кризи сучасних міжнародних відносин і створення нового рівня глобальної взаємодії, що ґрунтується на цифровій економіці, нейромережевих зв’язках і принципах сталого розвитку.
Ініціатива Президента України щодо формування нової архітектури безпеки відкриває можливість для України не лише зміцнити власну суб’єктність, але й стати центральним вузлом у глобальній мережі партнерів, спроможних сформувати новий рівень мобілізації цивілізаційного розвитку.

Книга проєкт Нової системи міжнародної безпеки у якісно іншому вимірі глобальної безпеки — цифровий, поліцентричний і нейроінституційний, у межах яких традиційні інститути доповнюються системою саморегулювання через цифрові платформи, нейрочейн-взаємодію та ноосферний обмін знаннями.

Відсутність подібного системного бачення в провідних центрах сили — США, Китаї, Великій Британії, ЄС, Індії — призвела до ситуації, коли питання безпеки відкладено на потім. Проєкт усуває цю порожнечу, формуючи інтелектуальну, правову та економічну основу Нової системи міжнародної безпеки (НСМБ).

Витоки концепції: від “Меж зростання” до цифрової ноосфери

Перші глобальні моделі розвитку людства, зокрема відомі доповіді Римського клубу (“Межі зростання”, “Без обмежень у навчанні”), описали межі індустріального мислення — епохи, де ресурси були обмежені, а розвиток розглядався як загроза самому існуванню цивілізації.
У 1972 році команда Массачусетського технологічного інституту на чолі з Д. Медоузом створила першу системну модель світового розвитку, яка показала: за збереження індустріальної логіки приріст населення та виробництва призведе до вичерпання ресурсів у межах кількох десятиліть.

Однак цифрова епоха зруйнувала цей детермінізм. Поява інформаційних технологій, штучного інтелекту, нейронних мереж і децентралізованих фінансових систем відкрила нову модель — не обмеження, а безмежності.
Якщо у XX столітті межами розвитку були ресурси, то в XXI столітті межі визначаються доступом до знань.

“Вебпростір знань є нескінченним, а отже — нескінченними є і можливості цивілізації.”

З цього випливає основна теза Проєкту нової системи міжнародної безпеки: нескінченність знань породжує нескінченний громадянський пасивний дохід і нескінченний розвиток. У цифровому суспільстві знання стає головним активом, а не дефіцитом.

Людство як розподілена система знань

Як підкреслював Ф. А. Хаєк, «чим більше знає людство, тим меншу частку цього знання здатна охопити окрема людина».
Цифрове суспільство вирішує це протиріччя — воно перетворює знання на спільний, розподілений ресурс, який генерується через поліцентричні інститути та відновлюється майже миттєво.

Така модель створює новий рівень стійкості — системи, де самоорганізація, нейронна взаємодія та зворотні зв’язки забезпечують глобальну рівновагу без централізованого контролю.
Виникає цифрова ноосфера, у якій свобода, рівність і справедливість діють як три координати глобального стихійного порядку.

Висновки

· Індустріальна модель вичерпала свій потенціал через обмеження ресурсів і централізацію влади.

· Цифрове суспільство відкриває шлях до інваріантності зростання — через знання, кооперацію та саморегуляцію.

· Пасивний дохід стає економічним еквівалентом свободи, а поліцентричні інститути — її правовим і соціальним механізмом.

· Україна може стати епіцентром архітектури Нової системи міжнародної безпеки, що інтегрує економічну, екологічну, правову й цифрову безпеку в єдину ноосферну систему.

ФАЗОВИЙ ПОРТРЕТ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА

Цифрова тривимірність як основа нового суспільного устрою

Фазовий портрет цифрового суспільства описує еволюцію людської цивілізації у тривимірному цифровому просторі — цифрова власність, поліцентричний інститут і благодійність. Саме ці три координати визначають структуру Цифрової інституційної платформи (ЦІП), яка є не просто технічним інструментом, а новим типом соціального простору — топологічно зв’язаною системою самоорганізації, де людина стає сувереном власного цифрового буття.

Тривимірність цифрового простору є підтвердженням того, що цифрове суспільство — це не абстракція, а реальна форма буття, аналогічна до ноосфери. Його стабільність базується на філософсько-математичних принципах Канта (апріоризм), Пуанкаре (конвенціоналізм) і Гегеля (закон заперечення заперечення).

Конвенціоналізм і апріоризм: нова філософія цифрової істини

У цифровому суспільстві моделі тривимірності можуть змінюватися за принципом гомеоморфного руху, тобто безперервного перетворення форм при збереженні їх сутності. Це забезпечує динамічну адаптацію суспільства до нових обставин без руйнування основ — свободи, рівності, справедливості.

· Конвенціоналізм Пуанкаре — підстава для створення «угод» між інтелектуальними системами та інститутами.

· Апріоризм Канта — забезпечує можливість достовірного знання в цифровому просторі, незалежно від емпіричного досвіду.

· Діалектика Гегеля — описує перехід від точки до лінії, від лінії до площини, від площини до простору — аналог цифрової еволюції від індивідуального поліцентричного інституту до повноцінної мережевої екосистеми ЦІП.

Таким чином, цифрове суспільство має власну теорію пізнання: знання апріорі виникає не з досвіду, а з цифрової взаємодії, що є новою формою розуму — нейрополіцентричним інтелектом.

Самоорганізація та стійкість цифрового суспільства

Самоорганізація у цифровому суспільстві відбувається через взаємодію тривимірностей, які визначають його фазовий простір:

· Цифрова власність — Поліцентричний інститут — Благодійність,

· Місце — Час — Подія,

· Свобода — Рівність — Справедливість.

Усі ці системи координат формують замкнуту топологічну структуру, у якій порушення рівноваги в одній тривимірності компенсується стабілізацією в іншій. Це створює механізм внутрішньої гомеостазу, завдяки якому цифрове суспільство залишається стійким до зовнішніх впливів.

Фактично, цифрове суспільство — це саморегульована нейронна система, у якій людина через свій поліцентричний інститут бере участь у спільній самоорганізації. Ця система здатна скорочувати час причинно-наслідкових процесів, тобто пришвидшувати рішення завдань, які у традиційних моделях потребують років.

Фазовий простір і фазовий перехід у цифровому суспільстві

Фазовий простір цифрового суспільства — це багатовимірний простір змінних, у якому кожен поліцентричний інститут є фазовою точкою, а вся система — сукупністю фазових траєкторій.

Цифрове суспільство проходить фазові переходи — зміни станів при переході від однієї тривимірності до іншої:

· від цифрової власності до справедливості,

· від інституційної платформи до географічного місця,

· від часу до події, і навпаки.

Кожен перехід породжує нову фазову тривимірність — тобто нову форму соціальної, економічної або культурної взаємодії. Такий підхід перетворює суспільство на відкриту нелінійну систему, яка саморозвивається через закономірності Гамільтона і діалектику єдності протилежностей.

Висновок: Цифрове суспільство як фазовий простір людської еволюції

Цифрове суспільство — це нова форма ноосферного буття, де кожна людина має свій координатний простір і власну динаміку розвитку. Його стійкість забезпечується детермінованою взаємодією тривимірностей, які неможливо зруйнувати жодними зовнішніми чинниками.

Така модель описує фазовий перехід людства — від хаосу до порядку, від конкуренції до співтворення, від державної централізації до поліцентричної самоорганізації.

Фазовий портрет цифрового суспільства — це не лише наукова абстракція, а філософсько-математична модель майбутнього світоустрою, де свобода, рівність і справедливість стають не деклараціями, а функціональними координатами нової реальності.

До критики Глобального цифрового договору GDC Rev 3 (Процедура мовчання для чернетки)

Глобальний цифровий договір (GDC Rev 3) Генеральної Асамблеї ООН, опублікований 20 вересня 2024 року, проголошує ключові цілі та принципи розвитку цифрового суспільства, орієнтованого на добробут людини, стале управління ресурсами та досягнення Цілей сталого розвитку (ЦСР). Документ визнає значний потенціал цифрових технологій у підвищенні глобальної інклюзивності та прискоренні розвитку, але містить суттєві обмеження у розумінні інноваційного та інституційного виміру цифрового розвитку.

Цілі GDC Rev 3:

Підкреслюється трансформаційна роль цифрових технологій у розвитку людей, суспільств і планети. Доступ до вебпростору та знань розглядається як фундамент свободи та добробуту, проте без інституціалізації цифрового простору ці переваги залишаються потенційними.
Необхідність міжнародного співробітництва на основі цифрового права підкреслюється, але відсутнє чітке бачення побудови цифрових інститутів нового покоління.
3–4. Визнано ризики швидкого технологічного розвитку та потребу у людському нагляді, забезпеченні сталого розвитку і прав людини. Мета — створення інклюзивного, відкритого, безпечного цифрового середовища для всіх, що передбачає інституціалізацію вебпростору ноосфери як основи нового світового порядку.
5–6. Співпраця з урядами, приватним сектором, громадянським суспільством та міжнародними організаціями повинна бути гнучкою і адаптованою до швидких змін цифрового ландшафту. Підкреслюється важливість використання чинних міжнародних процесів і програм (WSIS, Туніська програма, Дорожня карта Генерального секретаря ООН), але не розкривається механізм інтеграції цих ініціатив у структуру цифрового суспільства.
Основні цілі: ліквідувати цифрові розриви, розширити доступ до цифрової економіки, створити безпечний та інклюзивний цифровий простір, забезпечити справедливе управління даними та міжнародний контроль за ШІ. Виконання цих завдань потребує формування інститутів цифрового суспільства — цифрової власності, цифрової інституційної платформи та цифрового суверенітету особистості, що наразі лишається декларативним.

Принципи співпраці (пункти 8–9):
Документ визначає низку принципів, зокрема:

всеосяжна участь держав і зацікавлених сторін;
орієнтація на 2030 рік та ЦСР;
повага до прав людини, включно з правами дітей і осіб з інвалідністю;
гендерна рівність та ліквідація цифрового гендерного розриву;
екологічна стійкість цифрової інфраструктури;
справедливий розподіл переваг цифрової економіки;
доступ до даних та цифрових технологій для всіх;
безпечні та підзвітні технології, включно зі ШІ;
стимулювання інновацій та конкуренції;
використання внесків урядів, приватного сектору та громадянського суспільства;
мобілізація фінансових і технологічних ресурсів для країн, що розвиваються;
здатність адаптуватися до нових технологій і ризиків.

Зобов’язання та дії (пункти 9–18):

Подолання цифрових розривів і забезпечення підключення 2,6 млрд людей до Інтернету до 2030 року через універсальний доступ, інвестиції в інфраструктуру, супутники, школи та лікарні.
Розвиток цифрових навичок та цифрової грамотності з урахуванням соціальних, культурних та мовних потреб різних груп населення, включно з жінками, дітьми, літніми людьми, мігрантами та корінними народами.
Розбудова цифрової громадської інфраструктури та цифрових суспільних благ, включно з відкритим кодом, платформами, стандартами та ШІ, щоб забезпечити інклюзивність, безпеку, орієнтацію на користувача та глобальну співпрацю.
Створення цифрової інституційної платформи, яка гомеоморфна простору інтернету та повсякденного життя, що інтегрує різні цифрові системи та забезпечує взаємодію поліцентричних інститутів.

Критичні зауваження:

Документ переважно декларативний і не забезпечує механізмів інституціалізації цифрового суспільства.
Не враховує геополітичні та економічні обмеження доступу до цифрових технологій для держав, що розвиваються.
Відсутня чітка структура управління цифровими правами та власністю на міжнародному рівні.
Підкреслюється важливість інновацій і співпраці, але не визначено механізмів контролю ризиків і відповідальності за використання нових технологій.
GDC Rev 3 не пропонує інструментів для легітимного впровадження цифрового права і забезпечення цифрового суверенітету індивідів.

Висновок:
GDC Rev 3 демонструє амбітні цілі цифрової трансформації та підтримку інклюзивного, безпечного та стійкого цифрового простору. Проте без створення глобальної цифрової інституційної платформи, інтегрованої з правовими, економічними та технологічними механізмами, ці цілі залишаються декларативними. Ключовим елементом є інституціалізація вебпростору ноосфери, цифрової власності та цифрового суверенітету особистості — умови, без яких GDC Rev 3 не здатен реалізувати своє стратегічне завдання формування нового світового порядку цифрового суспільства.

Відповідь на есе Куртиса Ярвіна «Нова зовнішня політика Європи. Дайте росії свободу дій на континенті»

Коротка суть оригінальної позиції (Ярвін)

Куртис Ярвін у своїй публікації пропонує радикальну ремісію зовнішньої політики Заходу: відмовитися від активного втручання в європейські справи, дозволити Росії мати «сферу впливу» в Європі та фактично витіснити американський вплив із континенту. На його погляд, це зніме навантаження на США й дозволить уникнути тривалих конфліктів та перевитрат, одночасно послабивши ліберальні інститути Європи й стимулювавши повернення до «традиційних» форм влади.

Головні контраргументи та позиція авторів

1. Демонтаж ліберального порядку — це не шлях до стабільності.
Відступ Заходу й відмова в підтримці суверенітету держав (зокрема України) не гарантує мирного співіснування; навпаки, це створює вакуум впливу, який заповнять авторитарні режими з імперськими амбіціями. Історичні приклади (Крим, Донбас) показують, що поступки дають підґрунтя для подальшої агресії, а не для «мирного співжиття».

2. Росія не трансформується в «поміркованого порядника» від однієї поступки.
Ідеалізований образ «ідеального Путіна», який нібито міг би модернізувати й культурно інкорпорувати завойовані території, є утопічним. Реальний режим хронічно залежний від репресивних інструментів та внутрішньої легітимації через зовнішню агресію — це робить ризики окупації й експансії високими.

3. Відмова від підтримки демократичних цінностей — шлях до регресу та авторитаризації в Європі.
Втрата американського лідерства та відхід від просування прав та інститутів свободи дасть поштовх внутрішнім реакційним силам у європейських країнах, до імітації «традиційних» форм правління, що неминуче знижує демократичний капітал і громадянські свободи.

4. Історичний та цивілізаційний контекст України — аргумент на користь її права на самооборону.
Відповідь наголошує: українська традиція права й боротьби за свободу (від Руської правди до сучасності) — не «штучний» продукт, а глибока цивілізаційна основа. Віддавати Україну під зовнішній вплив означає зрадити принципи суверенітету й самоідентифікації народів.

5. Геополітика сьогодні — це не тільки військова міць, але й цифрова, правова й інституційна конкуренція.
Автори закликають не лише до військової чи матеріальної підтримки, а до ініціативи в побудові «цифрового суспільства», інституцій цифрового суверенітету й цифрового права, як механізмів, що можуть нейтралізувати класичні імперські стратегії.

Критика Силіконової долини та «неконтрольованої свободи»: технологічні еліти, які просували ідеї свободи без зв’язку з рівністю та справедливістю, породили нові форми нерівності й не дали політичного рішучого захисту демократичних інституцій. Потрібне інше право — цифрове право, що обмежує свободу принципами рівності й справедливості.

Провідна роль України: Україна має історичні, культурні та правові підстави ініціювати нові міжнародні проєкти (цілодобово цифровий хаб, нова система міжнародної безпеки), які змістять акцент із традиційної «зони впливу» на суверенітет індивідуумів і цифрові інститути.

· Підсумкова теза: «Дайте Росії свободу дій» — політика короткострокового ілюзорного комфорту; справжній вихід — розбудова інституцій, що обмежують силу агресора не лише військово, а у правовий, технологічний й соціальний спосіб.

Практичні висновки та рекомендації

1. Не піддаватися ідеї реваскуляризації Європи через поступки агресору. Поступки створюють прецеденти й стимулюють подальші претензії.

2. Підтримка суверенітету та права на самооборону України — не лише моральний вибір, а стратегічна необхідність для довгострокової стабільності Європи.

3. Інвестувати в нові інститути: цифрове право, цифрові інституційні платформи та механізми гарантування цифрового суверенітету особистості як способи протидії імперським впливам.

4. Комбінована стратегія: військова стримувальна спроможність + юридична, економічна та цифрова інституціалізація — забезпечить довгострокове стримування агресора й захист цивілізаційних цінностей.

Ідея «дати Росії свободу дій на континенті» — ризикована й історично невиправдана. Реальна альтернатива — активна побудова нових інституцій (у тому числі цифрових), що підсилюють суверенітет народів і забезпечують довгострокове запобігання ревізіонізму. Україні відводиться провідна роль у цьому процесі — не як маріонетці, а як носію давньої правової традиції й сучасного проєкту цифрового суверенітету.

Заключний етап: Самарі-висновки: Декларація.

Від цінностей до їх реалізації

Книга демонструє, що ключова трансформація сучасного світу полягає не лише у формулюванні абстрактних цінностей — свободи, рівності, справедливості, миру — а у їх практичній реалізації через нові інституційні механізми. На прикладі проєкту Декларації про створення Міжнародного хабу з управління проєктами сталого розвитку показано, як глобальні цінності можна перетворити на конкретні дії, що охоплюють політичні, технологічні та соціальні сфери.

Міжнародний хаб виступає платформою, яка консолідує держави, міжнародні організації, благодійні фонди, цифрові платформи та наукові центри для реалізації сталого розвитку. Важливо підкреслити: мета Хабу — не декларативне проголошення цінностей, а створення реальних інструментів їх втілення через цифрову та поліцентричну інфраструктуру.

Стратегічна необхідність нового інституту

Сучасний міжнародний порядок переживає системну кризу: збройні конфлікти, кліматичні катастрофи, технологічна нерівність, зростання загроз для прав людини та суверенітету. Традиційні механізми, які орієнтовані на національні юрисдикції, не здатні забезпечити координацію та відповідальність на глобальному рівні.

Декларація пропонує відповідь на цю кризу через створення багатостороннього інституційного механізму, який поєднує держави, цифрові суб’єкти та цивілізаційно орієнтовані платформи. Вона демонструє, що ефективне управління глобальними викликами можливе лише через інклюзивні, поліцентричні та цифрово-підтримувані механізми, які забезпечують справедливий доступ до знань, технологій і ресурсів.

Правова та політична архітектура

Документ має політико-правову природу і формує основу для майбутньої Угоди та Статуту Хабу. Він спирається на міжнародне право — Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, міжнародні пакти, Цілі сталого розвитку, Глобальний цифровий договір — і адаптує його до викликів цифрової доби.

Ключова інновація: поєднання ціннісної рамки, стратегічних цілей і структурної пропозиції. Міжнародний хаб не лише декларує принципи, а й пропонує інституційну реалізацію цифрового суверенітету, прав людини, координації масштабних транснаціональних проєктів, підтримки кризових регіонів і розвитку цифрової економіки.

Цивілізаційний підхід та інновації

Книга підкреслює, що класична міждержавна логіка вже не спроможна забезпечити життєздатне майбутнє. Необхідно виходити за межі традиційної дипломатії і створювати поліцентричні, цифрові та цифрові інституційні платформи, що забезпечують коеволюційний розвиток.

Міжнародний хаб пропонує нову цивілізаційну модель, яка об’єднує людину, природу, технології та соціальну справедливість. Через цифрову правосуб’єктність та інституційні механізми хаб забезпечує реальну участь громадян, цифрових платформ і держав у формуванні посткризового світу.

Відкритість, інклюзивність та глобальна солідарність

Проєкт Декларації наголошує на відкритості: Хаб готовий до приєднання держав, міжнародних організацій, благодійних фондів, наукових платформ і цифрових спільнот. Така інклюзивність формує глобальний поліцентричний союз, який надає всім суб’єктам реальні інструменти для досягнення миру, сталого розвитку та цифрової рівності.

Значення для України та глобального порядку

Україна, як країна, що переживає агресію та залишається у центрі глобальних трансформацій, виступає лабораторією нової міжнародної архітектури. Місцеві ініціативи можуть стати основою для глобального цивілізаційного прориву, демонструючи, як цифрові та поліцентричні механізми трансформують локальні виклики у масштабні міжнародні рішення.

Книга підкреслює, що сталий розвиток, мир і безпека у XXI столітті можуть бути досягнуті лише через інтеграцію цифрових, поліцентричних та інноваційних інструментів у систему глобального управління. Вона слугує частиною опису проекту Нової системи міжнародної безпеки для держав, організацій та цифрових спільнот у прагненні створити життєздатний, справедливий та безпечний світ.