Правова архітектура цифрового суспільства


Самарі книги

«Конституція цифрового суспільства:
міжнародно-правовий аспект»

 

Самарі охоплює ключові юридичні та правові поняття Конституції цифрового суспільства у контексті чинного міжнародного права. У самарі системно представлено кожен розділ Конституції, його міжнародно-правові підстави, наявну практику, порівняльно-правові аналоги та доктринальні джерела.

Це — вичерпний фундамент, на якому побудовано проєкт Конституції цифрового суспільства. Він демонструє, що на основі чинних міжнародних документів і прецедентів можливо сформувати новий міжсуспільний договір — договір наступного етапу розвитку людства, етапу цифрового суспільства.

Такий договір відкриває можливість:

• завершити епоху “вічних війн” через створення нової системи міжнародної безпеки;
• підготуватися до кліматичних змін на основі інституційних і технологічних механізмів;
• адаптувати людство до  непередбачуваних наслідків через глобально узгоджені цифрові інструменти й правові рамки.

 

ЧАСТИНА I

ЛЮДИНА У ЦИФРОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Перехід людства до цифрового суспільства є не випадковістю, а проявом довгих історичних хвиль розвитку — так званих циклів Кондратьєва, у яких кожна епоха формується навколо нової технологічної парадигми. Сьогоднішній світ входить у шосту хвилю, що визначається інформаційними системами, штучним інтелектом, глобальною взаємодією даних та формуванням цифрових інститутів, які стають новими механізмами організації суспільства.

1. Парадигма цифрового суспільства та її філософські витоки

Сучасне цифрове суспільство формується на перетині декількох традицій:

·        Американська школа (Норберт Вінер, Мітчелл, Келлі) — орієнтована на самоорганізацію, відкритість систем, мережеві структури та етичний вимір інформаційних процесів.

·        Європейська школа (Габермас, Кастельс, Латур) — фокусується на комунікативній раціональності, мережевому суспільстві та взаємодії людини, технологій і влади.

·        Азійські підходи (японська та корейська кіберсоціологія) — акцентують гармонію між технологічним прогресом, відповідальністю та колективною взаємодією.

Усі ці підходи сходяться в тому, що цифрова епоха трансформує не лише економіку чи політику, а саму структуру людської взаємодії — від характеру прав особи до інституційної архітектури світу.

2. Українська кібернетична школа як основа системного підходу до цифрової епохи

Розвиток цифрової цивілізації неможливо зрозуміти поза контекстом української школи кібернетики, започаткованої Віктором Глушковим, яка закладає фундаментальне бачення керованості складних соціальних систем, побудови інформаційних моделей та створення архітектур, що забезпечують прозорість і передбачуваність суспільних процесів.

Сьогодні це системне мислення отримує новий рівень втілення беручи за основу принципи Загальної Державної Автоматизованої Системи (ЗДАС) — історичному проєкті, який став одним із перших у світі прикладів спроби створити всеохопну цифрову інституційну інфраструктуру. ЗДАС не розглядається як механічне рішення минулого — вона є попередником сучасної архітектури цифрових поліцентричних інститутів, які стають основою нового міжнародного порядку.

3. Виникнення цифрових інститутів і Нова система міжнародної безпеки

Сьогодні розвиток цифрового суспільства виходить за межі технічних чи соціальних інновацій — він переходить у площину нової моделі глобальної координації та безпеки.

На основі української кібернетичної традиції й сучасних моделей цифрової взаємодії формується Проєкт Нової системи міжнародної безпеки, який пропонує:

·        перехід від монополярних і військово домінованих систем до цифрових поліцентричних інститутів,

·        створення глобальної цифрової інституційної платформи, що забезпечує прозорість, довіру та передбачуваність взаємодії між державами, організаціями й громадянами,

·        впровадження цифрового суверенітету особистості, що надає людині новий рівень правового статусу у світовому порядку,

·        побудову миротворчої моделі, яка знижує стимул до конфліктів та економічно винагороджує співпрацю.

Таким чином, цифрове суспільство — це не просто технологія майбутнього, а нова форма організації глобального життя, де людина отримує розширені права і відповідальність, інститути які функціонують на основі етичних алгоритмів, а міжнародна система стає більш стабільною, передбачуваною й здатною забезпечити довготривалий мир.

 

 

Розділ I. Загальні засади цифрового суспільства (архітектура)

Суть: формування цифрової архітектури, заснованої на суверенітеті людини, поліцентричному врядуванні та етичних алгоритмах.

Міжнародно-правові джерела:

·        WSIS Geneva Declaration 2003 — принципи інформаційного суспільства.

·        UN Global Digital Compact (2024, draft) — рамка цифрового розвитку.

·        OECD Digital Government Principles — стандарти цифрової архітектури.

·        UN Guiding Principles on Business and Human Rights — цифрова відповідальність суб’єктів.

Ключові положення: цифрове середовище — це нова форма суспільної організації, що має право на власні інститути та правила, якщо не суперечить міжнародному праву.

Коментар

Формування цифрового суспільства потребує створення цілісної архітектури, у якій центральним джерелом влади та відповідальності є людська особистість. Цей підхід узгоджується з міжнародними документами, що визначають принципи цифрового та інформаційного розвитку.

По-перше, WSIS Geneva Declaration (2003) закладає фундаментальне розуміння інформаційного суспільства як такого, що має базуватися на «достоїнстві людини», універсальних правах та доступі до цифрових ресурсів. Саме ці принципи лежать в основі цифрової архітектури, де людина отримує роль суб’єкта, а не об’єкта регулювання.

По-друге, положення UN Global Digital Compact (2024, draft) визнають необхідність глобальної інституційної узгодженості у сфері цифрових технологій, включно з прозорістю, підзвітністю та справедливим управлінням даними. Ця рамка підкріплює концепцію поліцентричного врядування, яку проєкт Нової системи міжнародної тезпеки вводить як нову модель міжнародної взаємодії у цифровому середовищі.

По-третє, OECD Digital Government Principles визначають стандарти побудови цифрової архітектури, зокрема принципи відкритості, інтероперабельності, кіберстійкості та технологічної нейтральності. Вони підтверджують ідею про те, що цифрові інститути повинні бути системно організованими та юридично узгодженими.

По-четверте, UN Guiding Principles on Business and Human Rights встановлюють стандарти відповідальності приватних та інституційних суб’єктів у цифровій сфері, особливо щодо поваги прав людини та недопущення порушень через алгоритмічні рішення. Це безпосередньо корелюється з концепцією Нової системи міжнародної безпеки на основі етичних алгоритмів, як основного механізму управління цифровими процесами.

Узагальнено, цифрове середовище постає як нова форма суспільної організації, здатна виробляти власні інститути, правила та механізми координації. Проте ці інститути мають діяти в межах міжнародного права, забезпечуючи верховенство прав людини, цифровий суверенітет особистості та прозорість прийняття рішень. Це створює базу для розбудови поліцентричної архітектури цифрового суспільства, що поєднує автономність системи з універсальними правовими стандартами.

 

 

Розділ II. Цифровий суверенітет людини

Суть: цифрова особа є носієм автономного, природного, невідчужуваного суверенітету.

Міжнародно-правові опори:

·        Ст. 1 МППЛ (ICCPR) — право народів на самовизначення → доктринально тлумачиться як індивідуальна автономія.

·        Ст. 17 ICCPR — захист приватності.

·        UN Compilation on the Right to Privacy in the Digital Age (A/HRC/27/37).

·        EU Self-Sovereign Identity Framework — міжнародна доктрина SSI.

Ідея: людина зберігає повний контроль над даними, ідентичністю, цифровою поведінкою, алгоритмічними слідами.

Коментар

Концепція цифрового суверенітету людини ґрунтується на визнанні того, що особа є первинним носієм автономії, свободи та контролю над власною цифровою ідентичністю. У цифрову епоху це означає, що людина володіє невідчужуваним правом визначати, як використовуються її дані, алгоритмічні профілі, сліди поведінки й цифрові взаємодії.

Цей підхід має під собою чіткі міжнародно-правові основи.

По-перше, стаття 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МППЛ, ICCPR), яка говорить про право народів на самовизначення, у сучасних доктринальних інтерпретаціях застосовується до індивідуальної автономії. У цифровому вимірі це розуміється як право особи на самовизначення у сфері власної інформаційної та алгоритмічної присутності.

По-друге, стаття 17 ICCPR гарантує захист приватності, особистих даних і свободу від довільного втручання в життя людини. У цифровому середовищі це включає:
— контроль над даними,
— визначення умов їх передачі,
— захист від алгоритмічної дискримінації та несанкціонованого профілювання.

По-третє, документ ООН “The Right to Privacy in the Digital Age” (A/HRC/27/37) формує сучасну міжнародну практику, згідно з якою приватність — це не лише захист даних, а право на автономну цифрову ідентичність, визначення меж власної присутності у цифровому просторі та захист від непрозорих алгоритмів.

По-четверте, міжнародна доктрина Self-Sovereign Identity (SSI), сформована в ЄС, підкреслює принцип, відповідно до якого власником ідентичності є сама людина, а не держава, не корпорація і не цифрова платформа. SSI гарантує:
— самокерування цифровим профілем,
— мінімізацію збору даних (data minimization),
— незалежність від централізованих реєстрів.

У цьому контексті цифровий суверенітет людини означає, що особа зберігає повний і невідчужуваний контроль над:
• своїми персональними даними, цифровою власністю,
• власною цифровою ідентифікацією,
• алгоритмічними відображеннями її дій (behavioral data),
• правом на «вихід» із цифрової системи,
• правом на доступність, достовірність і пояснюваність алгоритмів, які впливають на її автономію.

Це формує новий правовий статус людини у цифровому суспільстві — статус цифрової суверенної особи, яка є ядром поліцентричної архітектури та первинним носієм цифрових прав і обов’язків.

 

 

Розділ III. Права цифрової особи в поліцентричному інституті

Суть: трансформація прав людини у цифрове середовище.

Джерела міжнародного права:

·        ICCPR (свобода вираження, приватність, захист від свавілля).

·        Convention 108+ (CoE) — міжнародний стандарт захисту даних.

·        GDPR (орієнтир для глобального права).

·        UN Guiding Principles on Business & Human Rights — інформаційні корпорації як “duty bearers”.

Нові права: право на цифрову ідентичність, право на відключення, право на пояснюваний алгоритм.

Коментар

Права цифрової особи відображають еволюцію класичних прав людини у новий вимір — простір, де особистість взаємодіє через дані, алгоритми, цифрові профілі та поліцентричні інститути. У такому середовищі традиційні права не зникають, а доповнюються новими формами, спрямованими на захист автономії та людської гідності у цифровому житті.

По-перше, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ICCPR) залишається фундаментом:
• свобода вираження (ст. 19) охоплює цифрову комунікацію, соціальні мережі та право на доступ до цифрової інформації;
• стаття 17 гарантує захист від довільного втручання у приватність, що у цифровому контексті включає контроль над даними, алгоритмічне профілювання і використання поведінкових сигналів;
• стаття 9 (захист від свавілля) поширюється на автоматизовані системи прийняття рішень.

По-друге, Convention 108+ Ради Європи — єдиний універсальний міжнародний договір глобального характеру в галузі захисту даних. Він встановлює принципи:
— законність обробки даних,
— пропорційність,
— точність і обмеження мети,
— підзвітність суб’єктів, які опрацьовують дані.
У поліцентричному інституті ці принципи стають основою алгоритмічної етики.

По-третє, GDPR виступає практичним орієнтиром для світового цифрового права. Він закріплює:
— право доступу до даних,
— право на переносимість,
— право бути забутим,
— право заперечувати автоматизовані рішення.
Ці норми формують каркас для прав цифрової особи, які Ви переносите на рівень нових поліцентричних структур.

По-четверте, UN Guiding Principles on Business and Human Rights визначають, що не лише держави, а й цифрові корпорації є “duty bearers” — суб’єкти, які несуть обов’язок захищати права людей у сфері даних, алгоритмів і цифрових платформ. Для поліцентричних інститутів це означає принципову нову норму: будь-який суб’єкт, який управляє даними чи алгоритмами, набуває зобов’язань щодо прав особи.

У цьому контексті формуються нові права цифрової епохи, необхідні в поліцентричній архітектурі:

1. Право на цифрову ідентичність (Digital Identity Right)

Людина має право визначати свою цифрову присутність, способи верифікації, структуру цифрового профілю та межі доступу до нього.

2. Право на відключення (Right to Disconnect)

Визнане у трудовому праві ЄС і розширюване у цифровий простір як право людини контролювати інтенсивність цифрової взаємодії та уникати примусового онлайн-життя.

3. Право на пояснюваний алгоритм (Right to Algorithmic Explainability)

Закріплене як принцип GDPR і практики ООН у сфері AI — гарантує, що кожне автоматизоване рішення, яке впливає на людину, повинно бути прозорим, пояснюваним і підконтрольним.

Узагальнено, поліцентричний інститут формує правове середовище, де цифрова особа не лише користується базовими правами людини, а й отримує спеціальний набір нових цифрових прав, спрямованих на захист її автономії та безпеки в умовах нейромережевої, алгоритмічної та токенізованої взаємодії.

 

 

Розділ IV. Обов’язки цифрової особи

Суть: відповідальна поведінка в цифровому просторі.

Міжнародно-правові посилання:

·        Tallinn Manual 2.0 (принципи поведінки в кіберпросторі).

·        UN GGE/OEWG Reports — очікувана відповідальність суб’єктів у кіберсередовищі.

·        Corfu Channel Case (ICJ) — принцип запобігання шкоді.

Принцип: свобода особи не може порушувати права інших цифрових суб’єктів чи міжнародну безпеку.

Коментар.

1. Загальний міжнародно-правовий контекст

Розділ IV встановлює обов’язки цифрової особи у цифровому суспільстві як специфічної форми правосуб’єктності. Хоча міжнародне право традиційно регулює діяльність держав, з початку 2010-х років воно дедалі активніше визнає роль недержавних суб’єктів у забезпеченні стабільності кіберпростору (UN GGE, OEWG).

Юридичний підхід цього розділу ґрунтується на міжнародно-правовому принципі:

Свобода суб’єкта не може використовуватися для завдання шкоди іншим суб’єктам або міжнародній безпеці.

Цей принцип походить із загального міжнародного права (due diligence, ненапад, невтручання) та застосовується до цифрового середовища через доктрину кібербезпеки.

 

2. Tallinn Manual 2.0: застосування принципу due diligence та заборони шкоди

Tallinn Manual 2.0 — найавторитетніший науково-правовий документ, що систематизує застосування міжнародного права до кібероперацій. Хоча він не є договором, він відображає консенсус експертів щодо чинних норм міжнародного права.

Для Розділу IV ключовими є такі положення:

(a) Rule 4 — обов’язок вживати заходів для запобігання шкоді (Due Diligence)

Держава (або інший суб’єкт) не повинна дозволяти, щоб із території під її контролем здійснювалися дії, що завдають шкоди іншим.

У контексті цифрової особи це трансформується у вимогу:

·        цифрова особа не може дозволяти використовувати свій акаунт, ключі, цифрову власність чи ресурси для дій, що шкодять іншим цифровим суб’єктам чи інфраструктурі.

(b) Rule 92–95 — відповідальність недержавних суб’єктів

Tallinn Manual підкреслює, що поведінка приватних осіб може мати значні міжнародно-правові наслідки.

Це створює юридичну основу для включення обов’язків цифрової особи в Статут цифрового суспільства.

 

3. Звіти UN GGE та OEWG:

визнання відповідальності недержавних суб’єктів у кіберпросторі

UN GGE Reports (2013, 2015, 2021)

Ці документи містять важливі принципи, що прямо корелюють із Розділом IV:

·        держава та недержавні суб’єкти повинні утримуватися від дій, що можуть дестабілізувати кіберпростір;

·        суб’єкти мають діяти відповідально, передбачувано і прозоро;

·        кіберпростір має функціонувати без шкоди для прав інших.

OEWG Reports (2021–2023)

У цих звітах вперше сформульовано міжнародно погоджену ідею:

Усі актори, включаючи приватних осіб, несуть відповідальність за забезпечення стабільності цифрового середовища.

Таким чином, Розділ IV відповідає загальновизнаній нормі: індивідуальна цифрова поведінка є частиною глобальної кіберстабільності.

 

4. Corfu Channel Case (ICJ, 1949):

принцип запобігання шкоді як універсальна норма

У справі Corfu Channel Міжнародний Суд ООН встановив:

Держава зобов’язана не дозволяти використання своєї території для актів, що завдають шкоди іншій державі.

Цей принцип став основою норми запобігання шкоді (no-harm rule), яка поширюється і на кіберпростір.

У цифровому суспільстві він застосовується так:

·        цифрова особа зобов’язана запобігати тому, щоб її цифрові активи, інструменти чи канали стали джерелом шкоди іншим суб’єктам;

·        вона повинна вживати «розумних заходів» (reasonable measures) для захисту свого цифрового середовища.

Це повністю відповідає due diligence у міжнародному праві.

 

5. Межі свободи цифрової особи:

міжнародно-правове коріння

Основний принцип Розділу IV:

Свобода цифрової особи обмежується правами інших і вимогами міжнародної безпеки.

Цей принцип має кілька міжнародних джерел:

·        Статут ООН, ст. 1 і 2 — заборона загроз та застосування сили, повага до прав інших суб’єктів.

·        Загальна декларація прав людини, ст. 29 — права людини можуть бути обмежені лише з метою забезпечення прав інших та загального порядку.

·        Tallinn Manual — Rule 4 — свобода діяльності в кіберпросторі обмежена вимогою не завдавати шкоди.

·        UN GGE — принцип відповідальної поведінки.

·        Corfu Channel Case — універсальна заборона використання контрольованої території (в даному разі: цифрової ідентичності) для завдання шкоди.

Отже, межі свободи цифрової особи є юридично обґрунтованими та випливають із загальних норм міжнародного права.

 

6. Юридичні наслідки для цифрової особи

На основі міжнародно-правових аналогій Розділ IV створює такі правові ефекти:

(a) Обов’язок утримуватися від цифрових правопорушень

Включає заборону:

·        шкідливих цифрових дій;

·        маніпуляцій, що порушують цифрові права інших;

·        втручання в роботу ЦІП або її інститутів.

(b) Обов’язок забезпечити кібергігієну та безпечне використання ресурсів

Аналог due diligence:

·        захищати свої ключі, доступи, цифрові активи,

·        запобігати використанню їх третіми особами для порушень.

(c) Обов’язок співпрацювати з поліцентричними інститутами

Це відповідає принципу міжнародної співпраці в кібербезпеці (UN GGE, OEWG).

Висновок.

Розділ IV є чітко узгодженим з міжнародними нормами і відтворює логіку:

1.     Канальний принцип — заборона завдання шкоди.

2.     Tallinn Manual due diligence — обов’язок запобігання шкоді в кіберпросторі.

3.     UN GGE/OEWG — визнання відповідальності недержавних суб’єктів.

4.     Принцип балансу прав і безпеки — свобода не є абсолютною.

Таким чином, Розділ IV має ґрунтовну міжнародно-правову основу і вписує цифрову особу в систему прав та обов’язків, подібну до міжнародно визнаних стандартів відповідальної поведінки в кіберпросторі.

 

Розділ V. Інститут суверенітету особистості (цифровий поліцентричний інститут - ЦПІ)

Суть: ЦПІ — юридично значима форма особистісної ідентичності.

Опора на міжнародне право:

·        Загальна теорія правосуб’єктності міжнародних організацій (ICJ, Reparation for Injuries case).

·        OECD Digital Identity Guidelines.

·        ITU Standardization on Digital Identifiers.

Принцип: цифровий поліцентричний інститут який визначає суверенітет цифрової особи може мати власні права, обов’язки і юрисдикційні гарантії.

Коментар.

1. Загальна концепція та її міжнародно-правове підґрунтя

Розділ V вводить цифровий поліцентричний інститут (ЦПІ) як юридично значиму форму колективної ідентичності та носія суверенітету особистості.

ЦПІ виконує функцію цифрового «правового дому» особистості — інституції, через яку реалізуються її цифрові права, обовʼязки, економічна участь, а також етичні та алгоритмічні гарантії.

За своєю природою ЦПІ посідає місце між:

·        індивідом (первинний носій суверенітету),

·        цифровою платформою (технологічна оболонка),

·        міжнародними структурами (джерело легітимності та захисту).

У міжнародному праві подібний статус має:

·        міжнародна організація,

·        асоційований суб’єкт міжнародного права,

·        інституція, що має функціональну правосуб’єктність (functional personality).

Саме на ці доктрини спирається концепція ЦПІ.

 

2. ICJ, “Reparation for Injuries” (1949): доктрина функціональної правосуб’єктності

У справі Reparation for Injuries Suffered in the Service of the United Nations, Міжнародний Суд ООН сформулював принцип:

Суб’єкт може мати міжнародну правосуб’єктність, якщо вона є необхідною для виконання його функцій.

Цей прецедент дозволяє встановити, що:

·        правосуб’єктність не обмежується державами,

·        вона може належати будь-якій інституційній формі, здатній виконувати функції у міжнародному просторі,

·        її обсяг визначається потребами та цілями, а не назвою.

У випадку ЦПІ це означає:

·        ЦПІ може набувати статусу «інституту зі спеціальною правосуб’єктністю» у цифровому середовищі;

·        він може укладати договори, видавати правила, гарантувати права цифрових осіб;

·        він може бути стороною процедур у цифровій юрисдикції.

Це повністю відповідає доктрині Міжнародного Суду ООН.

 

3. OECD Digital Identity Guidelines:

визнання інституційної форми цифрової ідентичності

OECD (Організація економічного співробітництва та розвитку) у своїх:

·        Digital Identity Guidelines (2023),

·        OECD Recommendation on Digital Government Strategies

визнає, що:

·        цифрова ідентичність — це не лише атрибут особи, а інституційна система, що потребує окремої правової суб’єктності;

·        системи цифрової ідентичності мають діяти як незалежні оператори, з власними обов’язками та відповідальністю.

Це прямо співпадає з концепцією ЦПІ, де:

·        інститут виступає оператором суверенітету особистості,

·        виконує функції забезпечення автентичності, захисту прав, управління цифровою власністю,

·        має право встановлювати внутрішні правила, процедури, етичні алгоритми.

OECD надає ЦПІ міжнародно-правову базу як інституції цифрової ідентичності з автономними повноваженнями.

 

4. Стандарти ITU (International Telecommunication Union):

цифрові ідентифікатори, уніфікація та глобальна сумісність**

ITU розробляє глобальні стандарти цифрової ідентифікації:

·        ITU-T X.1254 (framework for identity management),

·        ITU-T X.1142 (identity assurance),

·        ITU-T F.746 series (trusted digital ecosystems),

·        Unified Digital Identifier (UDI) concept.

Ці стандарти закріплюють принципи:

·        інституційної автономії систем цифрової ідентичності,

·        поліцентричності (де кілька операторів можуть бути рівноправними),

·        міжнародної сумісності і трансграничної юрисдикції.

Це дозволяє встановити:

ЦПІ може бути глобальною інституцією цифрової ідентичності, що має уніфіковану стандартизовану архітектуру та визнається в рамках міжнародних технічних норм.

 

5. Принцип правосуб’єктності ЦПІ:

права, обов’язки та гарантії

На основі вищезазначених міжнародно-правових джерел, ЦПІ отримує такі елементи правового статусу:

 Право створювати внутрішні норми

Як міжнародні організації:

·        ЦПІ має право приймати правила, стандарти, етичні алгоритми,

·        визначати модель цифрової поведінки та механізми вирішення спорів.

Право на укладення цифрових договорів

На кшталт функцій ООН, СОТ, ЄС:

·        укладати угоди з іншими інститутами, платформами, державами,

·        забезпечувати трансграничну дію цифрової ідентичності.

Право виступати від імені цифрової особи у цифровому середовищі

Подібно до того, як:

·        дипломатичні представництва здійснюють захист громадян,

·        міжнародні організації представляють інтереси держав або фізичних осіб.

Обов’язок діяти відповідно до міжнародного права

Це включає:

·        дотримання прав людини,

·        прозорість алгоритмів,

·        захист персональних даних (GDPR, Convention 108+).

Юрисдикційні гарантії

ЦПІ може:

·        мати внутрішню юрисдикцію (цифрові механізми вирішення спорів),

·        бути суб’єктом оскарження у цифрових трибуналах ЦІП.

Тобто ЦПІ — це інституційний носій суверенітету особистості, що має реальні юридичні повноваження.

 

6. Принцип міжнародного права, який лежить в основі Розділу V

Інституція може набувати автономної правосуб'єктності, якщо цього вимагає ефективна реалізація прав та суверенітету особи у цифровому середовищі.

Цей принцип є узгодженим з:

·        Reparation for Injuries (ICJ),

·        міжнародними стандартами цифрової ідентичності (OECD, ITU),

·        концепціями багаторівневої цифрової юрисдикції.

 

Підсумок.

Розділ V має потужне міжнародно-правове підґрунтя, оскільки:

·        спирається на доктрину Міжнародного Суду ООН про функціональну правосуб’єктність;

·        відповідає сучасним рекомендаціям OECD щодо цифрової ідентичності;

·        узгоджується зі стандартами ITU щодо цифрових ідентифікаторів і кіберпростору;

·        формує нову модель суверенітету особистості через інституцію з власними правами та гарантіями.

Це робить ЦПІ єдиною у світі практичною моделлю інституціоналізованого цифрового суверенітету людини, легітимною з точки зору міжнародного права.

 

 

Розділ VI. Цифрові поліцентричні інститути

Суть: інститути, сформовані суверенними особистостями, є новим рівнем глобального врядування.

Міжнародні паралелі:

·        Elinor Ostrom’s Polycentric Governance.

·        Концепція міжнародних організацій нового типу (IGO sui generis).

·        Механізми саморегулювання ICANN, IETF.

Правова ідея: поліцентричні інститути можуть бути суб’єктами міжнародного права у межах функціональної юрисдикції.

Коментар.

1. Загальна характеристика

У цьому розділі цифрові поліцентричні інститути (ЦПІ) розглядаються як новий рівень глобального врядування, який формується добровільними об’єднаннями суверенних цифрових особистостей. На відміну від класичних державних або міждержавних організацій, поліцентричні інститути є:

·        децентралізованими,

·        самоврядними,

·        функціонально автономними,

·        створеними «знизу догори»,

·        побудованими на етичних алгоритмах та цифровій інфраструктурі.

Концепція таких інститутів має ґрунтовне міжнародно-правове обґрунтування, яке поєднує сучасну теорію поліцентричного врядування, доктрину правосуб’єктності інституцій та практику цифрового саморегулювання.

 

2. Elinor Ostrom’s Polycentric Governance — теоретичне джерело

Нобелівська лауреатка Елінор Остром довела, що поліцентричні системи:

·        складаються з багатьох автономних центрів прийняття рішень,

·        можуть бути більш ефективними, ніж централізовані моделі,

·        створюють механізми співуправління без втрати суверенітету учасників,

·        формуються природно як реакція на складні глобальні виклики.

Цифрові поліцентричні інститути — це цифрове втілення принципів Остром, де кожен інститут діє як:

·        автономний центр алгоритмічного та кооперативного управління,

·        носій власних функцій, правил і процедур,

·        суб'єкт координації у спільному цифровому просторі.

Таким чином, поліцентричні інститути мають наукову та правову легітимацію як елементи складних самоорганізованих систем.

 

3. Паралель з міжнародними організаціями нового типу (IGO sui generis)

Сучасна міжнародно-правова доктрина визнає існування організацій нового типу (sui generis), що не є класичними міждержавними структурами, але:

·        мають елементи правосуб'єктності,

·        володіють функціонально визначеними мандатами,

·        не залежать від державного суверенітету,

·        здійснюють нормотворчість, координацію чи технічне регулювання.

Приклади:

·        Європейський Союз (спочатку — sui generis організація),

·        Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ),

·        Міжнародні спортивні федерації,

·        Фінансові механізми (BIS).

У міжнародній науці такі інститути називають:
non-state institutional subjects with functional personality.

Це створює чітку правову аналогію для цифрових поліцентричних інститутів:

ЦПІ можуть мати спеціальну міжнародну правосуб’єктність у межах своїх функцій, як інституції нового типу.

 

4. Механізми саморегулювання в цифровому просторі: ICANN, IETF

У міжнародній практиці існують цифрові структури, які:

·        створені не державами,

·        мають глобальні функції,

·        визнаються державами та міжнародними організаціями,

·        формують глобальні стандарти,

серед них:

ICANN (Internet Corporation for Assigned Names and Numbers)

— відповідає за управління DNS, має глобальний визнаний мандат, самостійно встановлює правила, визнається ООН та урядами.

IETF (Internet Engineering Task Force)

— встановлює технічні стандарти Інтернету (RFC), має авторитет, що прирівнюється до регуляторного.

Це найпряміший міжнародний аналог цифрових поліцентричних інститутів:

·        багаторівнева структура,

·        добровільна участь,

·        саморегуляція,

·        глобальна дія
— без державної природи, але з міжнародною легітимністю.

 

5. Функціональна міжнародна правосуб'єктність поліцентричних інститутів

На підставі доктрини:

·        Reparation for Injuries (ICJ, 1949),

·        практики ICANN та IETF,

·        теорії інституціональної правосуб’єктності,

випливає:

Інститут, створений суверенними особистостями, може набувати міжнародної правосуб’єктності, якщо він виконує функції, що потребують міжнародного визнання.

Це означає, що ЦПІ можуть:

1. Приймати внутрішні правила (“soft law”)

Які матимуть фактичний статус міжнародних технічних або етичних стандартів (аналог RFC, ICANN policies).

2. Укладати цифрові договори

Між інститутами, платформами, міжнародними організаціями.

3. Набувати статусу суб’єкта цифрової юрисдикції

Брати участь у:

·        цифрових трибуналах,

·        алгоритмічних процедурах,

·        нейро-юридичних механізмах.

4. Виконувати функції глобального врядування

зокрема:

·        сертифікація,

·        аудит етичних алгоритмів,

·        розподіл цифрової власності,

·        вироблення стандартів поведінки.

5. Отримувати міжнародні гарантії

зокрема імунітети функціонального рівня, а також обмеження відповідальності.

 

6. Правовий принцип, що лежить в основі Розділу VI

Поліцентричні інститути, створені суверенними цифровими особистостями, можуть визнаватися суб’єктами міжнародного права у межах їх функціональної юрисдикції, якщо вони виконують глобально значущі завдання та діють у відповідності до міжнародних стандартів.

Цей принцип логічно продовжує доктрину:

·        функціональної правосуб’єктності (ICJ),

·        поліцентричного врядування (Ostrom),

·        цифрового саморегулювання ICANN / IETF,

·        концепції міжнародних інституцій sui generis.

 

Підсумок.

Розділ VI ґрунтується на сучасній міжнародно-правовій та інституційній доктрині і містить такі ключові висновки:

■ Цифрові поліцентричні інститути — це:

·        нові суб’єкти глобального врядування,

·        що діють на основі добровільної кооперації,

·        мають функціональну правосуб’єктність,

·        створюють стандарти і правила цифрової епохи.

■ Вони мають чіткі міжнародні аналоги:

·        поліцентричні системи Остром,

·        інституції sui generis,

·        ICANN та IETF як цифрові самоврядні структури.

■ Їх правосуб’єктність відповідає:

·        доктрині міжнародного права,

·        технічним та організаційним практикам глобальних цифрових організацій,

·        принципам демократичного та децентралізованого управління.

 

 

ЧАСТИНА II

ЦИФРОВА ВЛАСНІСТЬ У ЦИФРОВОМУ СУСПІЛЬСТІ

Цифрове суспільство формує нову парадигму відносин власності, у якій дані, алгоритми, цифрова ідентичність та інституційні крос сигнали набувають ознак самостійних юридичних об’єктів. У цих умовах цифрова власність стає ключовим елементом суверенітету особистості, економічної взаємодії та міжнародної безпеки. Її регулювання має спиратися на міжнародні стандарти захисту даних, права людини, інноваційні підходи до інтелектуальної власності та принципи відповідального цифрового врядування.

Ця Частина визначає правові, технологічні та інституційні основи цифрової власності, включаючи механізми контролю, передачі, захисту та використання в межах поліцентричної цифрової екосистеми.

 

 

Розділ VII. Цифрова власність

Суть: формування режиму цифрової власності як окремого класу прав.

Міжнародні джерела:

·        WIPO Internet Treaties 1996.

·        TRIPS Agreement.

·        OECD Blockchain Policy Principles.

·        UNCTAD Digital Economy Report.

Ключове: цифрова власність — це не лише дані, а також права на алгоритми, цифрові активи, на свої ЦПІ, патерни та реплікації, субплатформи та  інституційні частки.

Коментар

Розділ VII вводить правовий режим цифрової власності як автономного класу прав, що виходить за межі класичного підходу до інтелектуальної власності. На відміну від традиційних об’єктів, цифрові активи існують у формі даних, алгоритмів, моделей поведінки, інституційних структур та динамічних реплікацій — тобто того, що має операційне значення в цифровому суспільстві та цифровій економіці.

1. Міжнародно-правові засади

• WIPO Internet Treaties (WCT та WPPT, 1996)
Створюють основу для охорони цифрових творів, технічних засобів захисту та прав управління інформацією, що прямо підтримує концепт невідчужуваних прав на власні цифрові дані та контент.

• Угода TRIPS (1994)
Встановлює мінімальні стандарти охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Принцип technology-neutrality дозволяє тлумачити її положення як такі, що поширюються на алгоритми, програмні структури та цифрові інститути.

• OECD Blockchain Policy Principles (2021)
Підтверджують, що цифрові активи можуть мати самостійний правовий статус, включно з токенізованими правами, цифровими частками участі та децентралізованими інституційними компонентами.

• UNCTAD Digital Economy Report
Визнає дані та цифрові платформи ключовими ресурсами глобальної економіки та підкреслює необхідність нових механізмів розподілу вигод і контролю над цифровими активами.

2. Новий обсяг поняття цифрової власності

Цей розділ розширює традиційне розуміння власності та включає:

·        дані, як структуровані й неструктуровані цифрові об’єкти;

·        алгоритми, як продукти інтелектуальної діяльності та засоби прийняття рішень;

·        цифрові активи, включаючи цифрові контракти, цифрові рахунки, структурні одиниці в ЦІП;

·        інституційні частки в цифрових поліцентричних інститутах (ЦПІ);

·        патерни та реплікації, що є операційними сигналами поведінки в цифровому суспільстві;

·        субплатформи, як інституціоналізовані модулі цифрової архітектури;

·        права на власний цифровий інститут (право володіти, управляти, припиняти чи змінювати свій ЦПІ).

Таким чином цифрова власність охоплює не лише інформацію, але й інституції, структури та поведінкові алгоритми, що визначають цифровий суверенітет особистості.

3. Правова логіка та наслідки

1.     Розширення правосуб’єктності.
Особа отримує повний комплекс прав на власну цифрову екосистему, включно з цифровим інститутом та активами, створеними в результаті алгоритмічної діяльності.

2.     Функціональний характер прав.
Право власності охоплює контроль, доступ, передачу, відчуження, ліцензування та інституційне структурування активів.

3.     Відхід від територіального принципу.
Цифрова власність існує в поліцентричному середовищі та підпорядковується функціональній, а не географічній юрисдикції.

4.     Підвищення ролі етичних алгоритмів.
ЦПІ та ЦІП стають гарантом чесного та передбачуваного режиму власності, відповідно до цифрових патернів і реплікацій.

4. Ключове значення розділу

Розділ VII формує фундамент для нової економіки цифрового суспільства, де власність більше не зводиться до матеріальних або класичних нематеріальних активів, а охоплює цілі інституційні моделі, алгоритмічні динаміки та цифрові структури, якими особа володіє як частиною свого суверенітету.

 

 

Розділ VIII. Громадянський пасивний дохід (ГПД)

Суть: механізм справедливого розподілу цифрової цінності.

Міжнародні джерела:

·        ILO Social Protection Floors.

·        UN SDG 10 (зменшення нерівності).

·        OECD Basic Income Studies.

·        Модель UBI Фінляндії, Канади, Іспанії — міжнародні практики.

Думка: ГПД — це правовий механізм, що випливає з права на справедливий розвиток (Declaration on the Right to Development, 1986).

Коментар

Розділ VIII вводить концепт громадянського пасивного доходу як базового механізму справедливого розподілу цінності, створеної цифровим суспільством, цифровими інститутами та цифровою економікою. На відміну від класичних моделей соціальних трансфертів, ГПД є не допомогою, а правом, яке випливає з цифрового суверенітету особи та її невід’ємної участі в створенні цифрової екосистеми.

1. Міжнародно-правові джерела, які підтримують ГПД

• ILO Social Protection Floors (2012)
Визнає право кожної людини на базові універсальні гарантії доходу, незалежно від зайнятості. ГПД є прямою еволюцією цього принципу в цифровому середовищі.

• UN SDG 10 (Reduced Inequalities)
Підкреслює необхідність механізмів, що забезпечують інклюзивну економічну участь. ГПД виконує цю функцію в цифровій архітектурі.

• OECD Basic Income Studies
Міжнародні порівняння моделей безумовного базового доходу доводять, що універсальні виплати підвищують стабільність суспільства та економічну участь.

• Практичні моделі UBI (Фінляндія, Канада, Іспанія)
Демонструють, що гарантований дохід зменшує бідність, стимулює економічну активність та підтримує соціальну стабільність — ці результати застосовні до цифрової екосистеми вищого порядку.

• Declaration on the Right to Development (1986)
Ст. 1: кожна людина має право брати участь у розвитку та користуватися плодами розвитку.
ГПД є прямим механізмом реалізації цього права в цифровому суспільстві.

 

2. Чому ГПД отримує кожна цифрова особа?

Центральна правова логіка ГПД:
кожна цифрова особа фактично генерує цінність у цифровому суспільстві, навіть якщо вона нічого не робить у вузькому економічному сенсі.

Це пов’язано з трьома елементами:

1.     Цифрова присутність створює цінність
Сам факт існування цифрової особи формує мережеву потужність платформи, підсилює поліцентричні інститути та генерує потенційну економічну активність.

2.     Мережевий ефект — універсальний
Вартість екосистеми зростає з кожним учасником (Metcalfe’s Law).
Тому цінність створює не лише активність, а саме існування суб’єкта у цифровому просторі.

3.     Цифрова інфраструктура не може існувати без цифрової демографії
Це нагадує принцип міжнародних організацій: членство має цінність незалежно від ступеня активності.

 

3. Чому ГПД рівний для всіх, а не залежить від діяльності?

У міжнародному праві існують три аргументи:

1) Принцип рівності та недискримінації (ст. 2 ICCPR, UDHR)

Право на участь у розвитку (включно з цифровим) не може залежати від:
• зайнятості,
• здібностей,
• статусу,
• продуктивності.

Це універсальний принцип equality of dignity.

2) Принцип універсальності соціального захисту (ILO SPF)

Будь-які механізми соціального мінімуму мають бути незалежними від діяльності, щоб забезпечити справедливість.

ГПД — це не «доплата», не «стипендія», не «умовна підтримка».
Це частка у цифровій цінності, яка за своєю природою є колективною.

3) Право на розвиток (Declaration on the Right to Development)

Розвиток — це спільний ресурс, тому його економічні результати розподіляються рівномірно між усіма учасниками.

 

4. Правова природа ГПД

ГПД — це:

·        невід’ємне право кожної цифрової особи,

·        рівне для всіх,

·        незалежне від джерел доходу чи діяльності,

·        частина цифрового суверенітету,

·        елемент функціонального громадянства цифрового суспільства.

ГПД базується не на трудових або соціальних критеріях, а на тому, що кожна цифрова особа є:

·        джерелом мережевої цінності;

·        частиною ЦІП;

·        носієм суверенітету;

·        елементом поліцентричної юридичної архітектури.

 

5. ГПД у контексті цифрового суспільства

У цифровій екосистемі, яка функціонує через цифрові патерни та реплікації:

·        ГПД є стабілізатором цифрової економіки,

·        інструментом рівності,

·        сигналом у нейрочейні,

·        механізмом інституційної легітимації цифрових особистостей.

Таким чином, ГПД — це не просто економічний інструмент, а правовий механізм розширення цифрових прав людини, що гарантує, що кожна цифрова особа має базову частку у спільній цифровій інфраструктурі та її результатах.

 

 

Розділ IX. Дохід цифрової особи  та розподілення

Суть: моделі перерозподілу багатства у цифровій економіці.

Джерела:

·        UN Human Development Reports.

·        OECD Wealth Distribution Studies.

·        SDG 1, 8, 9, 10.

Принцип: доступ до свого ЦПІ забезпечує отримання цифрового громадянського доходу та доходу у залежності від внеску особи у створення цінностей.

Коментар

Розділ IX визначає механізми формування та розподілу доходів цифрової особи в поліцентричному цифровому суспільстві.
На відміну від традиційних економічних моделей, де дохід залежить від ринку праці чи власності на матеріальні ресурси, у цифровому середовищі джерелом цінності стають:

·        участь у поліцентричних інститутах,

·        внесок у цифрові процеси,

·        створення патернів, сигналів та реплікацій,

·        діяльність у нейрочейні,

·        участь у проєктах сталого розвитку та ЦПІ.

У цьому контексті ЦПІ (цифровий поліцентричний інститут) виступає як функціональний аналог юридичної особи, через яку цифрова особа реалізує свої економічні та правові можливості.

 

1. Міжнародно-правові та міжнародно-політичні джерела

• UN Human Development Reports (UNDP)

Підтверджують, що економічний розвиток людини вже давно не обмежується трудовою діяльністю — він включає «participatory value», тобто цінність від участі в інституційних процесах.

• OECD Wealth Distribution Studies

Дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку демонструють, що в цифровій економіці головними джерелами багатства стають нематеріальні активи, цифрові продукти та дані.

• SDG 1, 8, 9, 10

Цілі сталого розвитку закладають принципи:

·        подолання бідності (1),

·        гідної економічної участі (8),

·        інновацій та цифрової інфраструктури (9),

·        скорочення нерівності (10).
Розподілення цифрової цінності та доходу відповідає цій глобальній рамці.

 

2. Логіка доходу цифрової особи

У цифровому суспільстві існує два основні класи доходів:

1) Громадянський (універсальний) цифровий дохід

— рівний для всіх цифрових осіб,
— виплачується як частина ГПД,
— є наслідком суверенітету особистості, а не її активності.

Цей аспект докладно описано у попередньому розділі та спирається на загальносвітові принципи рівності та права на розвиток.

2) Дохід, пов’язаний із внеском у створення цифрової цінності

Це друга категорія доходу, яка залежить від:

·        внеску у створення цифрових активів,

·        інституційної активності в ЦПІ,

·        створення цифрових патернів, реплікацій, моделей, алгоритмів,

·        участі у проектах, які генерують цифрову економічну цінність,

·        володіння частками в цифрових інституціях, субплатформах чи алгоритмах.

Таким чином, цифрова екосистема забезпечує подвійний контур доходів, який є більш стабільним і справедливим, ніж традиційні ринки.

 

3. Чому ключем до доходу є доступ до свого ЦПІ?

ЦПІ (цифровий поліцентричний інститут) виступає аналогом:

·        цифрової юридичної оболонки особи,

·        її функціональної інституційної форми,

·        її цифрового «правового організму».

У міжнародному праві цьому відповідає концепція функціональної правосуб'єктності (ICJ, Reparation for Injuries case), коли суб’єкт отримує права та обов’язки у межах покладених на нього функцій.

У цифровому суспільстві:

·        ЦПІ наділяє особу інституційною дієздатністю;

·        створює канал для монетизації її участі;

·        є механізмом обліку цінності, створеної особою;

·        дозволяє накопичувати цифрові активи, частки, сигнали;

·        забезпечує доступ до розподілу майбутніх доходів.

Інакше кажучи:
ЦПІ — це цифровий інституційний гаманець, акціонерний портфель і правова форма в одному.

 

4. Міжнародно-правова логіка перерозподілення

Механізми перерозподілу доходів базуються на трьох універсальних принципах:

1) Принцип справедливого доступу до розвитку

(Declaration on the Right to Development, 1986)
Кожен має право брати участь у створеній суспільством цінності.

2) Принцип рівності можливостей

(SDG 10, ICCPR, UDHR)
Інституційна нерівність не може бути відтворена в цифровому просторі.

3) Принцип пропорційної участі у створенні вартості

(UNDP, OECD Digital Economy frameworks)
Той, хто створює цифрову цінність, має право на відповідний цифровий дохід.

 

5. Правова природа доходу цифрової особи

Доходи цифрової особи — це:

·        право, а не привілей,

·        частина цифрового суверенітету,

·        елемент інституційного громадянства,

·        цифровий аналог економічного самовизначення,

·        нова форма власності та цінності у високотехнологічних поліцентричних системах.

Дохід не є “зарплатою” чи “соціальною допомогою”.
Це інституційна цінність, яку особа створює своїм існуванням, участю та діяльністю у цифровому середовищі.

 

6. Практичне значення розділу

Розділ IX закріплює такі механізми:

·        прозора формула розподілу цифрової цінності;

·        захищений канал отримання доходів через ЦПІ;

·        поєднання рівного ГПД та диференційованого доходу;

·        баланс між рівністю та стимулюванням творчості;

·        алгоритмічне, а не політичне чи ринкове регулювання розподілу.

Це дозволяє створити справедливу, інклюзивну та стійку економіку цифрового суспільства, що відповідає міжнародним стандартам захисту прав людини та інформаційної справедливості.

 

 

ЧАСТИНА III

ЦИФРОВА ІНСТИТУЦІЙНА ПЛАТФОРМА (ЦІП)

Цифрова інституційна платформа (ЦІП) виступає фундаментальною архітектурою цифрового суспільства, що забезпечує правосуб’єктність, взаємодію та регулювання цифрових осіб і поліцентричних інститутів. Вона інтегрує механізми цифрового права, управління активами, алгоритмічного контролю та етичного врядування, створюючи функціональні канали для реалізації суверенітету особистості, розподілу цифрових доходів, управління ЦПІ та взаємодії із зовнішніми державними та міжнародними структурами.

ЦІП забезпечує:

• юридичну і технологічну інфраструктуру для цифрового суспільства;
• регулювання цифрових контрактів та алгоритмів відповідно до міжнародних стандартів (OECD Digital Government Principles, UN Global Digital Compact);
• моніторинг та контроль за цифровими активами, ЦПІ та доходами;
• стабільність цифрової економіки через поліцентричне врядування та етичні алгоритми;
• платформу для міжнародної взаємодії, інтегруючи права цифрової особи у глобальні процеси.

Таким чином, ЦІП виступає ядром цифрового суверенітету, поліцентричного управління та правового забезпечення нової цифрової цивілізації.

 

 

Розділ X. ЦІП як простір цифрового права

Суть: ЦІП — інституційна юрисдикція у цифровому просторі.

Правові джерела:

·        UN OEWG — загальні норми відповідальної поведінки у кіберпросторі.

·        Tallinn Manual 2.0.

·        Budapest Convention on Cybercrime.

·        Судова практика ЄСПЛ щодо інтернет-свободи (Delfi AS v. Estonia).

ЦІП виконує функцію “цифрової конституційної юрисдикції”.

Коментар

Розділ X визначає Цифрову інституційну платформу (ЦІП) як самостійний простір цифрового права, де цифрові особи та поліцентричні інститути реалізують свої права, обов’язки та юридичну суб’єктність. ЦІП функціонує як цифрова конституційна юрисдикція, яка забезпечує правову стабільність, безпеку та етичні норми у кіберпросторі.

 

1. Міжнародно-правові джерела

• UN OEWG Reports (Open-ended Working Group on ICTs, 2013–2025)
Визначають базові принципи відповідальної поведінки держав та інших суб’єктів у кіберпросторі, що закладає фундаментальні норми цифрового врядування.

• Tallinn Manual 2.0 (2017)
Пропонує доктринальну основу застосування міжнародного права у кіберпросторі, зокрема щодо обов’язків держав та приватних суб’єктів, що може бути адаптовано для цифрових інституцій ЦІП.

• Budapest Convention on Cybercrime (2001)
Встановлює стандарти криміналізації кіберзлочинів та забезпечує механізми міжнародного співробітництва для захисту цифрової інфраструктури.

• Судова практика ЄСПЛ (Delfi AS v. Estonia, 2015)
Визнає баланс між свободою вираження і обов’язками у цифровому середовищі, що важливо для регулювання поведінки цифрових осіб і алгоритмів у ЦІП.

 

2. Юридична функція ЦІП

ЦІП виступає як цифрова конституційна юрисдикція, що забезпечує:

1.     Правовий статус цифрових осіб та ЦПІ— визначає їх права, обов’язки та межі діяльності;

2.     Регулювання цифрових контрактів, алгоритмів та даних у межах етичних та міжнародно-правових стандартів;

3.     Механізми захисту цифрових прав та контролю за відповідальністю у кіберпросторі;

4.     Юрисдикційні гарантії для вирішення конфліктів між цифровими особами, інститутами та зовнішніми державними або міжнародними суб’єктами;

5.     Інституційне впровадження принципів міжнародного права у внутрішній цифровій архітектурі, створюючи стабільність і передбачуваність.

 

3. Принципи, що реалізуються у ЦІП

·        Принцип верховенства цифрового права — ЦІП забезпечує, що рішення та алгоритми відповідають міжнародним стандартам;

·        Принцип відповідальності — кожен цифровий суб’єкт відповідає за свої дії та вплив у цифровому середовищі;

·        Принцип пропорційності — обмеження цифрових прав і заходи контролю застосовуються тільки у межах необхідності для безпеки та стабільності платформи;

·        Принцип доступності та прозорості — усі цифрові особи мають зрозумілий доступ до правил і процедур ЦІП.

 

4. Висновок

Розділ X підкреслює, що ЦІП не є просто технологічною або адміністративною платформою — вона виконує роль цифрової конституції, інтегруючи міжнародно-правові принципи, етичні алгоритми та механізми поліцентричного врядування.

Це забезпечує суверенітет цифрової особи, ефективне управління ЦПІ і легітимність цифрового суспільства на глобальному рівні.

 

 

Розділ XI. Влада у цифровому суспільстві

Суть: влада походить від особистостей, а не від держави.

Міжнародні аналоги:

·        UN Charter — принцип походження влади від народів.

·        Розподіл влад у міжнародних організаціях (UN, EU).

·        Моніторингові структури (OECD, CoE).

ЦІП — це інституційний баланс етичних алгоритмів і волі цифрових осіб.

Коментар

Розділ XI підкреслює принцип поліцентричності влади у цифровому суспільстві, де джерелом влади виступає суверенітет цифрових осіб, а не державні або традиційні інститути. Цей підхід забезпечує етичне та легітимне управління ЦІП через взаємодію цифрових громадян та алгоритмічних механізмів.

 

1. Міжнародно-правові аналоги

• Статут ООН (UN Charter, 1945)
Принцип походження влади від народів формує фундамент для концепції цифрового суверенітету, де влада в ЦІП формується на базі цифрових осіб, а не централізованих державних органів.

• Розподіл влади у міжнародних організаціях (UN, EU)
Приклади поліцентричного врядування демонструють, як колективні інститути балансують повноваження учасників, що можна застосувати до цифрових поліцентричних інститутів (ЦПІ).

• Моніторингові та контролюючі структури (OECD, CoE)
Ці організації визначають стандарти прозорості, підзвітності та етичної відповідальності, що перекладається у цифрове середовище для контролю за алгоритмами та функціонуванням ЦІП.

 

2. Юридична та інституційна функція ЦІП

ЦІП виступає як інституційний баланс влади, де:

1.     Цифрові особи формують легітимну основу влади через участь у поліцентричних інститутах;

2.     Етичні алгоритми забезпечують рівність, пропорційність і передбачуваність управлінських рішень;

3.     Розподіл повноважень між ЦПІ та цифровими особами підтримує динамічний баланс влади;

4.     Контроль та підзвітність забезпечують відповідність дій міжнародним стандартам (OECD, UN, CoE);

5.     Синергія людини і алгоритму гарантує, що рішення приймаються з урахуванням цифрових прав, безпеки і стабільності системи.

 

3. Принципи, що реалізуються

·        Принцип народного (цифрового) суверенітету — влада походить від особистостей, а не централізованих органів;

·        Принцип поліцентричності — влада децентралізована, розподілена між ЦПІ та цифровими особами;

·        Принцип етичності — алгоритми управління підпорядковані етичним та правовим нормам;

·        Принцип прозорості та підзвітності — забезпечення контролю за алгоритмічними та інституційними рішеннями;

·        Принцип інтеграції з міжнародним правом — дотримання міжнародних стандартів і рекомендацій щодо прав цифрових осіб та цифрового врядування.

 

4. Висновок

Розділ XI закріплює нову модель влади у цифровому суспільстві, де джерелом влади є суверенітет цифрових осіб, а ЦІП виступає інституційним механізмом балансування інтересів та етичних алгоритмів.

Це забезпечує:

·        легітимність і стабільність цифрової системи;

·        захист прав цифрових осіб;

·        ефективне поліцентричне врядування;

·        інтеграцію цифрового суверенітету у глобальні процеси.

 

 

ЧАСТИНА IV НЕЙРОПРАВО ТА ТЕХНОЛОГІЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Частина IV присвячена формуванню нейроправового простору, у якому поєднуються цифрове право, штучний інтелект, алгоритмічне управління та етичні принципи. Вона визначає правила взаємодії цифрових осіб, поліцентричних інститутів і технологічних систем у цифровому суспільстві нового покоління.

Нейроправо виступає юридичною та етичної рамкою для технологічної цивілізації, інтегруючи міжнародно-правові стандарти, принципи сталого розвитку та права людини у сфері цифрових технологій. Воно забезпечує:

• регулювання дій штучного інтелекту та автоматизованих систем;
• захист цифрових особистостей та їхніх прав у кіберпросторі;
• правову базу для управління цифровими інститутами та ЦІП;
• механізми адаптації до технологічних інновацій без порушення міжнародних стандартів та етичних норм.

Таким чином, частина IV створює міст між правом, технологією та етикою, формуючи основу для стійкої і безпечної цифрової цивілізації.

 

 

Розділ XII. Нейроправове регулювання

Суть: права на ментальну недоторканність і нейронну свободу.

Джерела:

·        UNESCO Recommendation on Neurotechnology (2024).

·        OECD Neurotechnology Guidelines (2023).

·        Yale Neurorights Initiative.

З’являються нові права:
– право на когнітивну свободу
– право на нейронну недоторканність
– право на захист від маніпуляцій.

Коментар

Розділ XII визначає нейроправове регулювання як комплекс норм і принципів, що забезпечують захист ментальної недоторканності та когнітивної автономії цифрових осіб. У цифровому суспільстві нові технології нейромереж, інтерфейсів мозок-комп’ютер і штучного інтелекту створюють потенційні ризики для особистісної свободи, що потребує окремого юридичного захисту.

 

1. Міжнародно-правові джерела

• UNESCO Recommendation on Neurotechnology (2024)
Рамкова міжнародна рекомендація щодо етичного використання нейротехнологій, що визначає права людини у когнітивній сфері.

• OECD Neurotechnology Guidelines (2023)
Стандарти етичного та правового регулювання нейротехнологій, включно з механізмами захисту когнітивної автономії та недоторканності даних мозку.

• Yale Neurorights Initiative
Доктрина про нові нейроправа: когнітивну свободу, захист ментальної недоторканності та від маніпуляцій.

 

2. Нові права цифрової особи

1.     Право на когнітивну свободу — свобода мислення та прийняття рішень без зовнішнього технологічного примусу;

2.     Право на нейронну недоторканність — захист мозкових сигналів, нейроданих та біометричних патернів від несанкціонованого доступу;

3.     Право на захист від маніпуляцій — гарантія проти впливу штучного інтелекту та алгоритмів на волю, емоції та поведінку особи.

 

3. Юридична і практична функція

·        Цифрові інститути та ЦІП інтегрують нейроправа у внутрішні правила та алгоритми управління;

·        Поліцентричне врядування забезпечує дотримання цих прав у межах цифрового суспільства;

·        Міжнародне право і етичні стандарти слугують орієнтиром для формування локальних нормативів нейроправового захисту;

·        Механізми контролю і моніторингу дозволяють реагувати на порушення когнітивних свобод та нейроданих.

 

4. Висновок

Розділ XII формує нову правову парадигму, у якій технології та інновації не обмежують свободу особистості, а підпорядковуються етичним і міжнародно-правовим стандартам. Нейроправа стають фундаментальним компонентом цифрового суверенітету та правового порядку ЦІП.

 

 

Розділ XIII. Перехід до цифрового суверенітету

Суть: створення механізмів переходу особистості у цифрову юрисдикцію.

Міжнародні опори:

·        Правосуб’єктність міжнародних організацій (ICJ).

·        Статус спеціальних режимів (World Bank, IMF).

·        Моделі цифрового громадянства Естонії, Південної Кореї.

ЦІП стає альтернативною формою соціального договору.

Коментар

Розділ XIII описує механізми інтеграції фізичних осіб у цифрову юрисдикцію, що забезпечує реалізацію суверенітету цифрової особи та формує нову правову рамку для взаємодії з поліцентричними інститутами (ЦПІ) і цифровою інституційною платформою (ЦІП).

 

1. Міжнародно-правові опори

• Правосуб’єктність міжнародних організацій (ICJ, Reparation for Injuries case, 1949)
Створює доктрину, за якою організації і спеціальні режими можуть володіти юрисдикційними правами і обов’язками, що дозволяє застосовувати аналогічні підходи до ЦІП як суб’єкта цифрового права.

• Статус спеціальних режимів (World Bank, IMF)
Демонструє, як міжнародні організації отримують автономні правові режими, що регулюють функціонування та взаємодію із зовнішніми суб’єктами, що можна адаптувати для цифрового громадянства.

• Моделі цифрового громадянства (Естонія, Південна Корея)
Практичні приклади створення правового та технологічного механізму для реалізації цифрових прав, включно з електронною ідентичністю, доступом до послуг і голосуванням.

 

2. Юридична функція переходу

Цей розділ закріплює принцип перетворення особистості на цифрового суб’єкта права, який:

1.     Отримує юридичну самостійність у цифровому просторі;

2.     Інтегрується в ЦІП і поліцентричні інститути з власними правами та обов’язками;

3.     Може брати участь у створенні та контролі цифрових правил;

4.     Формує новий соціальний договір, де взаємні права й обов’язки визначаються етичними алгоритмами та цифровим законодавством.

 

3. Принципи, що реалізуються

·        Принцип автономії цифрової особи — фізична особа зберігає контроль над своїми даними та цифровою ідентичністю;

·        Принцип добровільного цифрового громадянства — приєднання до ЦІП та ЦПІ є свідомим вибором;

·        Принцип поліцентричності та децентралізації — суверенітет реалізується через взаємодію різних цифрових інститутів;

·        Принцип відповідності міжнародним стандартам — цифровий суверенітет не порушує існуючі міжнародні права і зобов’язання.

 

4. Висновок

Розділ XIII формує правову модель переходу до цифрового суверенітету, де ЦІП стає альтернативною формою соціального договору, інтегруючи права цифрової особи, етичні алгоритми та міжнародні стандарти у функціональну платформу цифрового суспільства.

 

 

Розділ XIV. Цифрова адаптація до технологічних викликів

Суть: регуляція ризиків ШІ, біотехнологій, автономних систем.

Джерела:

·        UN GGE Reports on LAWS.

·        OECD AI Principles.

·        ISO Standards for AI Risk Management.

·        UN Cybersecurity Norms.

Коментар

Розділ XIV визначає правову та технологічну рамку адаптації цифрового суспільства до нових викликів, пов’язаних зі штучним інтелектом (ШІ), біотехнологіями та автономними системами. Мета — захист цифрового суверенітету особистості, стабільності ЦІП та безпеки цифрового суспільства.

 

1. Міжнародно-правові джерела

• UN GGE Reports on LAWS (2016–2023) — принципи відповідальної поведінки щодо автономних систем та ШІ;
• OECD AI Principles (2019) — стандарти етичного використання ШІ, включно з прозорістю, підзвітністю та повагою до прав людини;
• ISO Standards for AI Risk Management (ISO/IEC 23894:2023) — методології управління ризиками автономних систем;
• UN Cybersecurity Norms — норми захисту цифрових платформ, інституцій та активів у глобальному кіберпросторі.

 

2. Юридична функція цифрової адаптації

Розділ XIV передбачає:

1.     Моніторинг і оцінку ризиків від ШІ, автономних систем та біотехнологій;

2.     Впровадження нормативних і технологічних протоколів для запобігання порушенням прав цифрових осіб;

3.     Поліцентричне управління ризиками через ЦІП і поліцентричні інститути;

4.     Встановлення відповідальності цифрових осіб за рішення, прийняті з використанням ШІ, оскільки всі дії реалізуються через ЦПІ конкретної особи та не можуть бути анонімними;

5.     Механізми контролю та перевірки алгоритмічних рішень для забезпечення прозорості, етичності та відповідності міжнародним стандартам.

 

3. Принципи, що реалізуються

·        Принцип передбачуваності та безпеки — технології не створюють загрозу для цифрових осіб і ЦІП;

·        Принцип підзвітності — цифрові особи відповідають за рішення, реалізовані через їхні ЦПІ;

·        Принцип прозорості — всі дії ШІ мають бути відстежувані та співвіднесені з конкретними суб’єктами;

·        Принцип етичності — автоматизовані системи підпорядковані етичним алгоритмам і міжнародним стандартам;

·        Принцип інтеграції міжнародного права — адаптація технологій відбувається відповідно до норм ООН, OECD, ISO та інших міжнародних стандартів.

 

4. Висновок

Розділ XIV формує механізми цифрової адаптації, що забезпечують безпечне та підзвітне впровадження технологій у цифрове суспільство, підтримку суверенітету особистості та стабільність ЦІП. Усі рішення, прийняті з використанням ШІ, пов’язані з конкретною цифровою особою, що робить їх підзвітними та юридично значущими, створюючи контрольований та етичний простір для інновацій у цифровій цивілізації.

 

 

Розділ XV. Перерозподіл багатства та справедливий доступ

Суть: цифрове вирівнювання можливостей.

Джерела:

·        SDG Agenda 2030.

·        UN Tax Committee reports.

·        OECD BEPS & Digital Taxation Framework.

Цифрова економіка створює надлишкову цінність, яку слід розподіляти справедливо.

Коментар

Розділ XV окреслює фундаментальне завдання цифрової цивілізації — забезпечення справедливого доступу до ресурсів, можливостей і створюваної цифровою економікою цінності. У цифровому суспільстві багатство перестає бути виключно матеріальним явищем і формується також через дані, алгоритмічні внески, участь у поліцентричних інститутах та спільне використання платформних активів.

1. Міжнародно-правові орієнтири
Розділ спирається на ключові глобальні документи у сфері рівності та розподілу ресурсів:

• Порядок денний ООН у сфері сталого розвитку до 2030 року (SDG 1, 8, 10) встановлює норми подолання нерівності та розширення доступу до інклюзивних економічних моделей.
• Доповіді Комітету ООН з оподаткування визначають міжнародні стандарти податкової справедливості та прозорості.
• OECD BEPS та Digital Taxation Framework пропонують механізми оподаткування цифрової економіки, боротьби з ухиленням та вирівнювання глобальних правил.

Ці документи формують правову опору для цифрового підходу до справедливого розподілу цінності.

2. Цифрове вирівнювання можливостей
Цифрове суспільство створює нову модель доступу, де економічні можливості не залежать виключно від географії, стартового капіталу чи ринку праці. Завдяки ЦІП та цифровим інститутам особистість може отримати:

• доступ до цифрового громадянського доходу;
• участь у розподілі надлишкової цінності, створеної платформами та алгоритмічними системами;
• справедливий доступ до цифрових активів, даних, програм участі та освітніх ресурсів;
• механізми компенсації у випадках використання даних або ціннісних реплікацій особи.

3. Розподіл надлишкової цифрової цінності
У цифровій економіці значна частина багатства створюється мережевими ефектами, автоматизованими процесами та генеративними системами ШІ. За логікою міжнародних стандартів (SDG, OECD), така цінність не може концентруватися у вузьких центрах .
Розділ XV пропонує модель, де:

• цифрова цінність розподіляється між учасниками пропорційно їх внеску;
• цифрова особа отримує дохід від взаємодії з ЦПІ та цифровими платформами;
• алгоритмічно забезпечується справедлива участь у новоствореному багатстві.

4. Справедливість як структурний принцип ЦПІ
У ЦІП питання доступу й перерозподілу формуються не адміністративно, а алгоритмічно-етичним шляхом, із включенням міжнародних норм та стандартів. Це створює прозорість, передбачуваність та рівні умови для всіх цифрових осіб.

Висновок
Розділ XV формує юридичний та інституційний фундамент для переходу від нерівномірного розподілу глобальних благ до цифрової моделі справедливості, де кожна особа отримує доступ до можливостей та частку цінності, створеної новою цифровою економікою. Це один із ключових механізмів подолання світової нерівності у цифрову епоху та один із принципів стабільності нового міжнародного порядку.

 

ЧАСТИНА V

ЦИФРОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Частина V окреслює фундаментальні засади нового типу глобального врядування, яке виникає в цифровому суспільстві та доповнює, а в окремих сферах — перевершує традиційні моделі державного й міждержавного регулювання. Розкриваючи правову природу цифрових інститутів, ця частина демонструє, як цифрова інфраструктура, алгоритми, поліцентричні механізми та глобальні етичні стандарти формують нові міжнародно-правові режими, засновані на прозорості, відповідальності та участі кожної цифрової особи.

У розділах аналізуються чотири ключові сфери, що визначають трансформацію світового порядку:
(1) благодійність як структурний елемент цифрової інституційної архітектури;
(2) нова система міжнародної безпеки, заснована на поліцентричних цифрових механізмах та нормах кіберправа;
(3) завершення вічних воєн через алгоритмічну медіацію, цифрову участь і сталий розвиток;
(4) подолання кліматичної кризи за допомогою цифрових інструментів моніторингу, управління та відповідальності.

Частина спирається на Статут ООН, норми міжнародного гуманітарного та кіберправа, рекомендації OECD, UN OCHA, UNFCCC, IPCC, UNDP та інші міжнародні доктринальні й практичні джерела. Усі ці документи демонструють, що цифрові інститути — це вже не допоміжний елемент, а повноцінний суб’єкт глобального врядування.

У підсумку цифрове регулювання описується як нова парадигма міжнародного правопорядку, де цифрове суспільство здатне забезпечувати стабільність, завершення конфліктів, глобальну солідарність та кліматичну стійкість завдяки новим інституційним механізмам та алгоритмічним моделям прийняття рішень. Це — один із ключових елементів майбутнього міжсуспільного договору, що завершує домінування ери вічних воєн і відкриває шлях до технологічно забезпеченого миру та сталого розвитку.

 

Розділ XVI. Інститут благодійності

Суть: благодійність стає частиною цифрової інституційної архітектури.

Міжнародні джерела:

·        UN OCHA Principles.

·        ICRC Humanitarian Principles.

·        International NGO law (ICNL standards).

Цифрова благодійність — це елемент глобального солідарного механізму.

Коментар

1. Концептуальне значення розділу

У цьому розділі благодійність розглядається не як приватна ініціатива окремих осіб чи організацій, а як структурний елемент цифрової інституційної архітектури, інтегрований у Цифрову інституційну платформу (ЦІП).
Вона перетворюється на цифровий механізм глобальної солідарності, який функціонує за принципами прозорості, універсальності та підзвітності.

У цифровому суспільстві благодійність стає:

·        не факультативною поведінкою, а інституційною нормою,

·        не просто перерозподілом ресурсів, а частиною цифрового соціального контракту,

·        не лише гуманітарною дією, а правовою процедурою підтримки інтегрального суспільного добробуту.

 

2. Міжнародно-правові підстави

UN OCHA Principles

Принципи Управління ООН з координації гуманітарних справ (поваги, неупередженості, нейтральності, незалежності) закладають основу для того, щоб цифрові механізми благодійності дотримувалися міжнародних гуманітарних стандартів.
У ЦІП ці принципи адаптуються до цифрових моделей — автоматизованого контролю, прозорості транзакцій, верифікації потреб тощо.

ICRC Humanitarian Principles

Принципи Міжнародного комітету Червоного Хреста поглиблюють правову природу цифрової благодійності — вона не може бути інструментом політичного впливу або дискримінації.
У цифровому середовищі це означає:

·        недискримінаційний доступ до допомоги,

·        однакове ставлення до всіх цифрових осіб,

·        захист гуманітарних потоків від політичного чи корпоративного втручання.

International NGO Law (ICNL Standards)

Міжнародні стандарти права  забезпечують:

·        можливість вільного формування цифрових благодійних інститутів,

·        свободу транскордонних переказів для гуманітарних цілей,

·        захист від свавільних обмежень держав.

Це створює правове підґрунтя для цифрових благодійних ЦПІ, які можуть діяти як нові види міжнародних недержавних інституцій.

 

3. Порівняльне право та практичні моделі

У сучасній системі міжнародного права вже існують форми цифровізованої благодійності:

·        гуманітарні платформи ООН (Humanitarian Data Exchange),

·        цифрові гаманці допомоги (WFP Building Blocks),

·        блокчейн-моделі прозорої допомоги (UNICEF CryptoFund).

Розділ XVI інституціоналізує ці елементи, перетворюючи їх на нормативний механізм цифрового суспільства, який не залежить від волі окремих держав чи корпорацій.

 

4. Доктринальні положення

У доктрині гуманітарного та міжнародного соціального права існує тенденція до трактування благодійності як частини глобальної солідарної відповідальності (solidarity-based governance).
У цифровому суспільстві ця функція підсилюється:

·        цифрові особи можуть автоматично відраховувати частину доходу,

·        ЦПІ формують власні фонди солідарності,

·        прозорість забезпечується алгоритмічно,

·        ефективність — через точний етичний моніторинг потреб.

 

5. Юридичний зміст розділу

Розділ XVI доводить, що:

1.     Благодійність є юридичною інституцією, а не добровільним феноменом.

2.     Вона має міжнародно-правові принципи, стандарти та зобов’язання.

3.     Вона інтегрована в ЦІП як:

o   механізм перерозподілу,

o   елемент соціального контракту,

o   інструмент постконфліктного розвитку,

o   частина нової системи міжнародної безпеки.

4.     Цифрова благодійність — це функціональний аналог міжнародної гуманітарної допомоги, але модернізований через цифрову інфраструктуру, поліцентричне управління та алгоритмічну підзвітність.

 

6. Ключовий висновок

Розділ XVI показує, що цифрове суспільство не лише створює нові форми економіки, але й встановлює нову етичну архітектуру глобальної солідарності, яка спирається на міжнародне право та механізми цифрового врядування. Цей інститут є необхідним компонентом нової моделі міжнародного порядку, де благодійність — не виняток, а структурна функція цивілізації

 

 

Розділ XVII. Нова система міжнародної безпеки

Суть: міжнародна безпека переосмислюється через поліцентричні інститути.

Опора:

·        Статут ООН, гл. VI–VII.

·        UN Digital Diplomacy Framework.

·        Tallinn Manual щодо кіберконфліктів.

·        Парижські принципи довіри та кіберстабільності.

Цифрове суспільство стає глобальним чинником нової системи міжнародної безпеки.  .

Коментар

Розділ XVII формує фундаментальний висновок усієї архітектури цифрового суспільства: стійкий мир можливий лише через створення нових наднаціональних інституцій, здатних врівноважити інтереси держав, цифрових спільнот та глобальної економіки — аналогічно до того, як Європейське співтовариство вугілля і сталі (ЄСВС) стало основою історичного європейського миру після Другої світової війни.

Ця теза має не лише політичну, але й міжнародно-правову вагу.

 

1. Історичний прецедент: ЄСВС як доказ інституційного миру

Після війни Європа не досягла миру через декларації —
мир настав тому, що ключові ресурси воєнного потенціалу були передані у спільне управління наднаціонального органу (High Authority ECSC).

Юридично це означало:

·        обмеження державного суверенітету в контролі над вугіллям і сталлю;

·        створення органу з обов’язковими для держав рішеннями;

·        спільні правила, що унеможливлювали приховану підготовку до воєн.

Це — інституційна гарантія миру, а не політична.

Цифрове суспільство відтворює цей принцип, але на вищому рівні — рівні цифрових інститутів управління економічними, соціальними і безпековими процесами.

 

2. Чому цифрове суспільство створює такі самі (і навіть сильніші) умови миру

Цифрова інституціалізація створює спільні правила, процеси, стандарти й механізми децентралізованого контролю, які:

a) Унеможливлюють приховану агресію

Завдяки:

·        прозорим цифровим ланцюгам постачання (digital supply chain governance),

·        загальним протоколам кібербезпеки,

·        поліцентричному моніторингу порушень через ЦПІ.

Це є прямим аналогом відкритого контролю над ресурсами війни в ЄСВС.

b) Знижують геополітичну ентропію

Цифрові інститути створюють спільну економічну тканину, аналогічну до європейського спільного ринку, але глобально:

·        спільні цифрові стандарти,

·        цифрова власність,

·        транскордонні контракти,

·        поліцентричні арбітражні механізми.

c) Створюють економічну взаємозалежність нового типу

Як вугілля і сталь були основою промисловості, так дані, цифрові ресурси, алгоритмічні системи та цифрова інфраструктура є основою сучасного розвитку.

Передача частини цифрової інфраструктури до спільних інституцій — це аналог передачі вугілля і сталі Європейському співтовариству.

 

3. Міжнародно-правова основа переходу до цифрової безпеки

Розділ XVII опирається на такі документи:

·        Статут ООН (розділи VI–VII): принципи мирного врегулювання та колективної безпеки;

·        UN Digital Diplomacy Framework: формує нову парадигму кібер- та цифрової взаємодії;

·        Tallinn Manual: окреслює правила воєн у кіберпросторі;

·        Парижські принципи кіберстабільності: створюють глобальні норми довіри.

Ці документи підтверджують головну тезу:
міжнародне право вже рухається в бік цифрових інститутів миру, але потребує системного, цілісного інституційного рішення.

Саме такий системний підхід пропонує цифрове суспільство.

 

4. Доказовий висновок

Світ може завершити епоху вічних воєн тільки тоді, коли міжнародна безпека буде побудована не на балансі сил, а на балансі інститутів.

А цифрове суспільство:

·        забезпечує прозорість,

·        мінімізує ризики ескалації,

·        усуває мотивації до конфлікту,

·        створює спільні стандарти управління ресурсами розвитку,

·        формує глобальну цифрову взаємозалежність, яка робить війну нераціональною.

Так само, як Європа уникла нової війни не через добру волю, а через інституційний механізм спільного управління,
так і світ у XXI–XXII столітті може уникнути глобальних конфліктів тільки через:

інституційне цифрове суспільство

як новий рівень розвитку міжнародного права, безпеки та глобальної стабільності.**

 

 

Розділ XVIII. Завершення вічних воєн

Суть: алгоритмічна медіація, цифрова участь, управління проектами сталого розвитку.

Джерела:

·        UN Peacemaking & Mediation Guidelines.

·        OSCE Conflict Prevention Mechanisms.

·        Digital Peacebuilding (UNDP).

Цифрові інститути ліквідують геополітичну ентропію.

Коментар

Розділ XVIII формує один із ключових висновків Конституції цифрового суспільства: війни є наслідком не лише політичних рішень, а — системної ентропії в міжнародному порядку, відсутності прозорих механізмів довіри та неспроможності існуючих інститутів вчасно поглинати конфлікти.
Цифрове суспільство пропонує нову модель — інституційно-алгоритмічну, яка здатна вперше у світовій історії забезпечити постійне попередження, динамічну медіацію та цифрове управління проєктами миру і розвитку.

 

1. Міжнародно-правова основа для цифрового завершення війн

UN Peacemaking & Mediation Guidelines

Підтверджують, що сучасне миротворення має бути:

·        інклюзивним,

·        структурним,

·        заснованим на сталому розвитку,

·        пов’язаним з раннім попередженням і довгостроковим плануванням.

Цифрові інститути реалізують усі ці принципи, перетворюючи їх із рекомендацій на вбудовані функції цифрової інфраструктури миру.

OSCE Conflict Prevention Mechanisms

Наголошують на:

·        попередженні ескалації,

·        прозорості,

·        негайній передачі сигналів конфлікту.

У ЦПІ такі механізми стають автоматизованими поліцентричними протоколами, які виявляють аномалії та конфліктні тригери в режимі реального часу.

UNDP Digital Peacebuilding

Визнає, що цифрова медіація та участь громад є ключовими інструментами запобігання конфліктам.

Елемент «digital peacebuilding» у цифровому суспільстві піднімається на вищий рівень — алгоритмічної медіації та цифрової участі через поліцентричні інститути.

 

2. Алгоритмічна медіація як інституційний механізм

Алгоритмічна медіація — це не просто технологія. Це новий формат міжнародного права, де:

·        цифрові інститути фіксують початок конфліктних процесів;

·        алгоритми пропонують нейтральні сценарії деескалації;

·        моделі сталого розвитку оцінюють довгострокові наслідки;

·        поліцентричні суб’єкти (держави, організації, цифрові особи) мають узгоджені процедури реагування.

Алгоритми не замінюють дипломатію — вони усувають простір для маніпуляцій та неповної інформації, які є основними джерелами конфліктів.

Це вперше створює передумову для постійної дипломатії, а не реактивної.

 

3. Цифрова участь як ліквідація політичної асиметрії

Війни часто виникають через:

·        відсутність довіри,

·        нерівність доступу до інформації,

·        політичну непрозорість,

·        безсилля суспільств впливати на стратегічні рішення.

Цифрова участь у ЦПІ забезпечує:

·        прозорі цифрові дебати,

·        алгоритмічне узгодження інтересів,

·        цифровий плебісцит щодо критично важливих питань,

·        глобальну публічну легітимність мирних рішень.

Таким чином, цифрова участь робить війни не лише небажаними, а й політично неможливими, оскільки усуває традиційну монополію еліт на прийняття рішень щодо миру і війни.

 

4. Управління проєктами сталого розвитку як інструмент стійкого миру

Сталість — це основа миру.
Країни, які отримують спільні вигоди, інвестиції, інфраструктуру, інтеграцію ланцюгів постачання, втрачають економічну мотивацію до збройних конфліктів.

Цифрові ЦПІ:

·        планують міждержавні проєкти,

·        забезпечують прозорий моніторинг,

·        гарантують виконання контрактів,

·        знімають питання недовіри щодо ресурсних потоків.

Проєкти сталого розвитку в цифровій інституційній формі стають фонарями стабільності, які гасять потенціал для конфліктів.

 

5. Ліквідація геополітичної ентропії: ключовий принцип

Геополітична ентропія — це сукупність незбалансованих інтересів, неврегульованих претензій, непрозорих ресурсних потоків, інформаційних маніпуляцій та технологічних асиметрій.

Цифрові інститути ліквідують геополітичну ентропію через:

·        прозорість алгоритмів і ресурсних даних;

·        спільні інститути управління (аналог ЄСВС, але глобальний);

·        єдині стандарти безпеки;

·        поліцентричну відповідальність;

·        синхронізовані цифрові рішення;

·        спільні моделі розвитку.

У результаті міжнародна система перестає бути хаотичною і стає регульованою, передбачуваною, симетричною.

 

6. Головний висновок: вічні війни закінчуються тільки через інституційну цифрову інфраструктуру

Розділ XVIII демонструє:
жоден традиційний формат дипломатії не здатний самостійно забезпечити тривалий мир, тому що він не усуває структурні причини конфліктів.

Лише цифрове суспільство, у формі поліцентричних інституцій, здатне:

·        нейтралізувати ризики,

·        запобігати ескалаціям,

·        забезпечувати прозорість,

·        формувати цифрову довіру,

·        поєднувати інтереси через сталий розвиток.

Це робить можливим те, що людство намагалося досягти століттями —
завершення епохи вічних воєн і перехід до системи передбачуваного цифрового миру.

 

 

Розділ XIX. Кліматичні катастрофи та  зміни

Суть: цифрові технології як основа кліматичної відповідальності.

Міжнародні документи:

·        Paris Agreement (2015).

·        UNFCCC Reports.

·        IPCC Digital Monitoring standards.

Цифрова інфраструктура стає інструментом кліматичного управління.

Коментар

Розділ XIX піднімає одне з найбільш фундаментальних питань XXI століття — можливість людства адекватно реагувати на кліматичні катастрофи, наслідки глобального потепління та зростаючий спектр природних ризиків.
Цифрове суспільство пропонує якісно нову модель кліматичного врядування, де цифрова інфраструктура, прозорі дані та алгоритмічні протоколи стають ключовими інструментами для виконання міжнародних зобов’язань і запобігання найбільш руйнівним сценаріям.

 

1. Міжнародно-правові документи та глобальна рамка відповідальності

Розділ спирається на найважливіші документи кліматичного права:

Paris Agreement (2015)

·        Створює архітектуру глобальної кліматичної відповідальності.

·        Вимагає прозорої звітності, моніторингу, верифікації та міжнародної координації.
Цифрове суспільство перетворює ці вимоги на автоматизовану цифрову інфраструктуру, зводячи людський фактор і політичні маніпуляції до мінімуму.

UNFCCC Reports

Постійно наголошують на необхідності підвищення точності даних, створення інтегрованих платформ та модернізації систем вимірювання.
ЦІП, будучи платформою цифрової юрисдикції, забезпечує це через:

·        єдині міжнародні протоколи даних,

·        відкриті цифрові реєстри,

·        нейроблокчейн для гарантії достовірності.

IPCC Digital Monitoring Standards

IPCC уже визнає, що цифрові інструменти є основою для:

·        прогнозування катастроф,

·        вимірювання емісій,

·        моделювання кліматичних сценаріїв.

Цифрова інфраструктура, інтегрована у ЦПІ, інституційно закріплює ці стандарти як частину нової міжнародної кліматичної системи.

 

2. Цифрова інфраструктура як інструмент управління кліматичними ризиками

Традиційна кліматична політика страждає від:

·        фрагментації даних,

·        нерівності в доступі до технологій,

·        політичних циклів, що заважають довгостроковим рішенням,

·        відсутності прозорої відповідальності.

Цифрова інституційна платформа усуває ці проблеми через:

• Нейрочейн-верифікацію кліматичних даних

Забезпечує їх незмінність і прозорість.

• Цифрові карти ризиків

Синхронізовані глобальні моделі, що попереджають про катастрофи завчасно.

• Алгоритмічні протоколи реагування

ЦПІ автоматично активує:

·        протоколи гуманітарної мобілізації,

·        транскордонну координацію ресурсів,

·        фінансування через цифрову економіку ЦІП.

• Систему цифрової відповідальності держав і корпорацій

Завдяки цифровій верифікації та відкритим реєстрам.

 

3. Цифрова власність та кліматична економіка

У цьому розділі особливо важливо підкреслити ключовий принцип:
цифрова власність і цифровий внесок стають базою для нової моделі кліматичної економіки.

·        Дані про кліматичні інновації фіксуються як цифрові активи.

·        Участь цифрових осіб у «зелених» проєктах винагороджується.

·        Екологічні сервіси стають елементом економіки ЦПІ.

·        Цифрові токени використовуються для фінансування адаптації та пом'якшення наслідків.

Таким чином, кліматичні рішення перестають бути витратами й перетворюються на механізм зростання та стійкості цифрової цивілізації.

 

4. Взаємодія цифрових інститутів та міжнародної системи безпеки

Кліматичні катастрофи — це вже не екологічне питання, а фактор:

·        глобальної безпеки,

·        міграційного тиску,

·        економічного колапсу,

·        соціальної нестабільності,

·        збройних конфліктів (кліматичні «тригери» війни).

Цифрова інфраструктура виконує функцію раннього міжнародного попередження, подібно до того, як система цифрової безпеки у Розділі XVII запобігає воєнним конфліктам.

І ці розділи разом логічно демонструють:

Без цифрових інститутів кліматичні ризики будуть некерованими,
а з цифровими — вони стають прогнозованими та керованими.

 

5. Головний висновок: цифрове суспільство — єдина модель, здатна впоратися з кліматичними катастрофами

Розділ XIX доводить:

·        Кліматичні катастрофи — це не природна, а інституційна проблема.

·        Сучасна система міжнародного права не має інструментів її реального вирішення.

·        Цифрова інституційна платформа створює нову архітектуру кліматичного врядування, яка забезпечує:

o   точність даних,

o   глобальну координацію,

o   прозорість,

o   справедливу відповідальність,

o   своєчасне реагування,

o   прогнозування наслідків.

Цим розділ демонструє, що лише цифрове, інституційно організоване суспільство може забезпечити виживання цивілізації у світі кліматичних потрясінь, так само як у Розділі XVIII — лише цифрове суспільство може припинити вічні війни.

 

 

ЧАСТИНА VI

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ

Частина VI присвячена фундаментальному елементу нової цифрової цивілізації — Штучному інтелекту як інституційній, правовій та етичній категорії, а не лише як технологічному інструменту. Вона окреслює рамку, в якій ШІ стає складовою цифрового права, цифрового суверенітету, поліцентричних інститутів та управління глобальною стабільністю.

У цій частині ШІ розглядається не як автономний агент, а як делегований компонент волі цифрової особи та цифрового суспільства, що інтегрований у регуляторні, безпекові й етичні механізми ЦІП.

 

1. Міжнародно-правова база регулювання ШІ

Частина VI структурно спирається на комплекс сучасних міжнародних документів, що формують універсальну рамку етичного і правового існування ШІ:

● OECD AI Principles (2019)

Перший універсальний набір принципів: прозорість, надійність, відповідальність, людський контроль, справедливість.

● UNESCO Recommendation on the Ethics of Artificial Intelligence (2021)

Окреслює коду етичного управління, захист прав людини, запобігання дискримінації й алгоритмічним зловживанням.

● Council of Europe – Convention on AI, Human Rights, Democracy and the Rule of Law (2024)

Створює юридичну основу відповідальності за використання ШІ у державах-учасницях.

● ISO/IEC AI Risk Management Standards

Технічна база для оцінки та мінімізації ризиків автономних систем.

● UN GGE та OEWG щодо ШІ та автономних систем у безпеці та кіберпросторі

Формують норми поведінки щодо застосування ШІ у міжнародній безпеці й обороні.

Усі ці документи демонструють:
штучний інтелект уже є частиною міжнародного публічного права — хоча поки що без повної кодифікації.
ЧАСТИНА VI пропонує таку кодифікацію у межах ЦІП.

 

2. Штучний інтелект як інституційний механізм цифрового суспільства

У концепції цифрового суспільства ШІ виконує три базові ролі:

1) Інструмент делегованої дії цифрової особи

ШІ не має автономної правосуб’єктності — усі його рішення юридично прив’язані до ЦПІ та цифрової особи.
Це гарантує:

·        виключення анонімності,

·        недопущення неконтрольованих автономних дій,

·        пряму відповідальність особи за результат дій свого ШІ-агента.

Цей принцип відтворює міжнародний стандарт human-in-command, закріплений у документах UN GGE.

2) Етичний модуль поліцентричного врядування

ШІ стає частиною:

·        модерації цифрових інститутів,

·        алгоритмічного врядування,

·        автоматичного контролю за цифровими активами,

·        систем виконання цифрових контрактів,

·        моделей прогнозування ризиків.

Це принцип algorithmic accountability, що визнаний OECD і UNESCO.

3) Механізм глобальної стабільності та запобігання конфліктам

У попередніх частинах (новий мир, завершення вічних воєн, кліматичні катастрофи) ШІ виступає як:

·        інструмент медіації,

·        аналітичний механізм раннього попередження,

·        система координації міжнародних дій,

·        розподільний модуль ресурсів.

ШІ тут виконує роль цифрової інституційної «нервової системи».

 

3. Правовий статус ШІ у ЦІП

ЧАСТИНА VI юридично закріплює кілька принципових положень:

• ШІ — це не автономна особа, а цифровий інструмент

Відсутність правосуб’єктності убезпечує від створення некерованих або «безвідповідальних» агентів.

• Кожен ШІ-агент має прив’язку до ЦПІ

Це унеможливлює «втечу» алгоритмів від юрисдикції.

• Всі рішення ШІ мають журнал прозорості

Нейроблокчейн створює доказовий ланцюг усіх алгоритмічних дій.

• ШІ підпорядковується етичному ядру ЦІП

Стандарти OECD/UNESCO інтегруються у внутрішню правову систему цифрової особи.

• Заборона неконтрольованих автономних систем

Відповідає міжнародним підходам до LAWS (Lethal Autonomous Weapon Systems), але виведена на ширший рівень — цивільний, економічний, соціальний.

 

4. Штучний інтелект як умова мирної та стабільної цивілізації

У концепції цифрового суспільства ШІ — це не загроза, а інструмент упередження загроз:

·        він допомагає уникати конфліктів,

·        стабілізує глобальні ланцюги,

·        допомагає в управлінні кліматичними ризиками,

·        контролює цифрові інститути, не допускаючи зловживань,

·        підтримує справедливий розподіл ресурсів.

Це розвиток Вашої базової тези:
інституційний, етично врегульований ШІ — основа цивілізаційної стабільності цифрового суспільства.

 

5. ШІ як фактор переходу від старого суспільного договору до нового

ЧАСТИНА VI підкреслює:

У ХХІ столітті ШІ стає тим самим рушієм суспільних змін, яким у ХХ столітті були:

·        електрика,

·        атомна енергетика,

·        телекомунікації,

·        обчислювальні системи.

Але на відміну від попередніх технологій, ШІ здатний:

·        моделювати майбутнє,

·        приймати оптимальні рішення,

·        масштабувати дипломатію,

·        координувати цілі цивілізації.

Тому ЧАСТИНА VI формалізує ШІ як інституційний елемент нового суспільного договору — цифрового договору.

 

6. Головний висновок

Частина VI встановлює правові, етичні та інституційні основи, які забезпечують:

✔ контрольованість ШІ
✔ прозорість алгоритмів
✔ відповідальність цифрових осіб
✔ інтеграцію ШІ у систему цифрової безпеки
✔ стабільність і прогнозованість глобальних процесів

Таким чином, ця частина показує, що ШІ в цифровому суспільстві не є загрозою, а є гарантом безпеки, розвитку та цивілізаційної стійкості, якщо він вбудований у інституційну архітектуру ЦІП і підкоряється етичним і правовим стандартам.

 

 

Розділ XX. ШІ і самоорганізація

Джерела:

·        UNESCO AI Ethics (2021).

·        OECD AI Principles.

·        EU AI Act (етична рамка).

ШІ стає співучасником інституційного процесу.

Коментар.

Суть:
Розділ визначає роль ШІ як активного учасника інституційного життя цифрового суспільства, де він інтегрований у механізми самоорганізації поліцентричних інститутів. ШІ не діє автономно у правовому сенсі, а виконує делеговані функції цифрових осіб та ЦПІ, забезпечуючи ефективність, координацію та прогнозованість процесів.

 

1. Міжнародно-правові джерела

·        UNESCO Recommendation on the Ethics of Artificial Intelligence (2021) — формує етичні стандарти використання ШІ, включно з відповідальністю та прозорістю.

·        OECD AI Principles — задає принципи надійності, безпеки та етичного використання ШІ, що стає базою для самоорганізованих систем.

·        EU AI Act (етична рамка) — визначає вимоги до алгоритмічної прозорості, пояснюваності рішень і запобігання шкоді, що інтегруються у поліцентричні структури.

 

2. Основні положення

1.     ШІ як співучасник
ШІ стає «інституційним агентом», який реалізує управлінські та регуляторні функції у цифрових інститутах, підтримуючи самоорганізацію без порушення суверенітету цифрових осіб.

2.     Делегована відповідальність
Рішення, прийняті ШІ, завжди прив’язані до конкретної ЦПІ або цифрової особи, що гарантує юридичну підконтрольність та прозорість.

3.     Інтеграція у ЦІП
Алгоритми самоорганізації ШІ впроваджуються у структуру ЦІП, забезпечуючи:

o   управління цифровими активами та доходами,

o   координацію поліцентричних інститутів,

o   контроль за дотриманням етичних алгоритмів і правил цифрового права.

4.     Прогнозування та стабільність
ШІ використовується для раннього виявлення ризиків, моделювання наслідків рішень та оптимізації процесів в межах цифрового суспільства.

 

3. Міжнародно-правова концепція

·        Принцип «human-in-command» (UN GGE) — ШІ не замінює людину, а діє під її контролем.

·        Відповідальність та прозорість (OECD, EU AI Act) — забезпечує правовий фундамент для самоорганізованих алгоритмічних систем.

·        Права цифрової особи та ЦПІ — ШІ не може порушувати цифрові права, він лише сприяє їх реалізації.

 

4. Висновок

Розділ XX демонструє, що самоорганізація у цифровому суспільстві можлива лише через інтеграцію етично врегульованого ШІ у поліцентричні інститути, де він виконує координаційну та аналітичну роль, зберігаючи правову підконтрольність і забезпечуючи стабільність цифрового суспільства.

 

 

Розділ XXI. Управління ШІ у ЦІП

Джерела:

·        ISO/IEC AI Governance Standards.

·        OECD Framework for AI risk.

·        UN Global Digital Compact.

ЦІП формує алгоритмічну конституцію.

Коментар

Суть:
Розділ визначає принципи і механізми управління штучним інтелектом всередині Цифрової Інституційної Платформи (ЦІП). ШІ інтегрується у цифрову архітектуру як інструмент алгоритмічного управління, прогнозування, контролю та координації діяльності цифрових осіб і поліцентричних інститутів. Управління здійснюється через правила цифрового права та етичні алгоритми, що формують «алгоритмічну конституцію» ЦІП.

 

1. Міжнародно-правові джерела

·        ISO/IEC AI Governance Standards — стандарти управління ризиками ШІ, забезпечення прозорості та відповідальності.

·        OECD Framework for AI Risk Management — принципи оцінки та мінімізації технологічних ризиків, що впроваджуються у поліцентричні системи.

·        UN Global Digital Compact (2024, draft) — рамка для відповідального цифрового розвитку та управління інноваційними технологіями.

 

2. Основні положення

1.     Алгоритмічна конституція ЦІП
ЦІП визначає правила функціонування ШІ, включаючи права цифрових осіб, делеговані повноваження та обмеження алгоритмів.

2.     Моніторинг і контроль
ШІ підлягає постійному моніторингу через механізми аудиту, прозорих логів рішень та алгоритмічних звітів, що забезпечує правову підконтрольність.

3.     Ризик-орієнтоване управління
Всі інноваційні технології оцінюються за шкалою ризику для суверенітету цифрових осіб, безпеки ЦІП та міжнародних зобов’язань.

4.     Підзвітність перед цифровими особами та ЦПІ
Кожне рішення ШІ фіксується у структурі ЦІП, а остаточна відповідальність залишається за цифровою особою чи поліцентричним інститутом, що делегував функцію.

 

3. Міжнародно-правова концепція

·        Принцип «human oversight» (OECD, ISO) — ШІ діє як інструмент, під контролем цифрових осіб або ЦПІ.

·        Прозорість і пояснюваність (EU AI Act, UNESCO AI Ethics) — всі алгоритми повинні бути пояснюваними та зрозумілими для контролюючих інститутів.

·        Цифровий суверенітет (UN GDC) — управління ШІ у ЦІП не може порушувати права суверенних цифрових осіб.

 

4. Висновок

Розділ XXI підкреслює, що управління ШІ у цифровому суспільстві відбувається через структуровану, етично регульовану алгоритмічну систему, яка забезпечує баланс між автоматизацією, правами цифрових осіб та міжнародними нормами безпеки. ЦІП стає «алгоритмічною конституцією», що визначає правила цифрового життя і взаємодії інноваційних технологій.

 

Розділ XXII. Підконтрольність роботосвавілля

Джерела:

·        UN GGE Reports on Autonomous Weapons.

·        ICRC position on autonomous systems.

·        Принцип meaningful human control.

Головний принцип: жодна система не може приймати рішень, що визначають долю людини, без людини.

Коментар

Розділ визначає принципи та механізми управління ШІ всередині Цифрової Інституційної Платформи (ЦІП). ШІ інтегрується в цифрову архітектуру як інструмент алгоритмічного управління, прогнозування, контролю та координації діяльності цифрових осіб і поліцентричних інститутів. Управління здійснюється через правила цифрового права та етичні алгоритми, формуючи «алгоритмічну конституцію» ЦІП.

 

1. Міжнародно-правові джерела

·        ISO/IEC AI Governance Standards — стандарти управління ризиками ШІ, забезпечення прозорості та відповідальності, що відповідає загальним принципам цифрового права.

·        OECD Framework for AI Risk Management — принципи оцінки та мінімізації технологічних ризиків, інтегровані в поліцентричні системи для гарантування безпеки цифрового середовища.

·        UN Global Digital Compact (2024, draft) — рамка відповідального цифрового розвитку та управління інноваційними технологіями, що визначає права цифрових осіб та обов’язки ЦПІ.

 

2. Основні положення

1.     Алгоритмічна конституція ЦІП
ЦІП встановлює патерни та реплівкації функціонування ШІ, включаючи права цифрових осіб, делеговані повноваження та обмеження алгоритмів.

2.     Моніторинг і контроль
ШІ підлягає постійному моніторингу через механізми аудиту, прозорі логи рішень та алгоритмічні звіти, забезпечуючи правову підконтрольність та відстежуваність рішень.

3.     Ризик-орієнтоване управління
Всі інноваційні технології оцінюються за шкалою ризику для суверенітету цифрових осіб, безпеки ЦІП та відповідності міжнародним зобов’язанням (Tallinn Manual, UN Cyber Norms).

4.     Підзвітність перед цифровими особами та ЦПІ
Кожне рішення ШІ фіксується у структурі ЦІП; остаточна відповідальність залишається за цифровою особою чи поліцентричним інститутом, що делегував функцію.

 

3. Міжнародно-правова концепція

·        Принцип «human oversight» (OECD, ISO) — ШІ діє лише як інструмент, під контролем цифрових осіб або ЦПІ, що відповідає принципу відповідальності.

·        Прозорість і пояснюваність (EU AI Act, UNESCO AI Ethics) — алгоритми повинні бути пояснюваними і доступними для контролю та аудиту інститутів цифрового суспільства.

·        Цифровий суверенітет (UN GDC) — управління ШІ у ЦІП не може порушувати права суверенних цифрових осіб; будь-яке автоматизоване рішення має юридично визначений зв’язок з конкретним цифровим суб’єктом.

 

4. Висновок

Розділ XXI демонструє, що управління ШІ у цифровому суспільстві повинно здійснюватися через структуровану, етично регульовану алгоритмічну систему, яка забезпечує баланс між автоматизацією, правами цифрових осіб та міжнародними нормами безпеки. ЦІП функціонує як «алгоритмічна конституція», визначаючи правила цифрового життя та інтегруючи інноваційні технології у поліцентричну інституційну архітектуру.

 

 

ЧАСТИНА VII

МІЖНАРОДНА ВЗАЄМОДІЯ

Суть і концепція:
Цифрове суспільство (ЦС) формує унікальну міжнародну юрисдикцію, що інтегрує суверенних цифрових осіб, поліцентричні інститути (ЦПІ) та цифрову інституційну платформу (ЦІП). Воно виступає аналогом Європейського Союзу, де замість держав-учасників діють цифрові особи та їхні інститути, а законодавча, виконавча та судова функції реалізуються через алгоритмічну конституцію ЦІП.

 

1. Інституційна спорідненість з ЄС

Характеристика	ЄС	Цифрове суспільство
Суб’єкти	Держави-члени	Суверенні цифрові особи, ЦПІ
Законодавство	Європейський Парламент, Рада ЄС	Алгоритмічна конституція ЦІП, етичні алгоритми
Виконавча влада	Єврокомісія	Цифрові інститути, делеговані алгоритми ШІ
Судова юрисдикція	Суд ЄС	Цифровий арбітраж та механізми саморегуляції ЦПІ
Мета інтеграції	Економічна, політична та соціальна гармонізація	Суверенітет особистості, цифрові права, глобальні проєкти сталого розвитку
Механізми контролю	Моніторинг дотримання норм, політичні санкції	Аудит алгоритмів, прозорі логи, цифрова підзвітність

 

2. Нові інститути Цифрового суспільства

1.     Цифрові поліцентричні інститути (ЦПІ)

o   Діють як юридичні та організаційні суб’єкти, що реалізують права та обов’язки цифрових осіб у межах визначеної функціональної юрисдикції.

o   Виконують роль “міністерств” чи агентств у глобальному масштабі, що координують проєкти, управління цифровими активами та соціальні програми (ГПД, цифрова власність).

2.     Цифрова інституційна платформа (ЦІП)

o   Центральний “каркас” юрисдикції, що визначає правила алгоритмічного врядування, підзвітність, цифрове право та етичні алгоритми.

o   Забезпечує баланс між автономією цифрових осіб та функціональною координацією ЦПІ.

3.     Міжнародний Хаб управління проєктами сталого розвитку

o   Виконує роль “інтегратора” глобальних процесів, аналогічно до ролі ЄС у координації політики держав-членів.

o   Забезпечує легітимність, аудит та координацію проєктів у глобальній цифровій економіці та безпеці.

 

3. Правова і міжнародно-правова основа

·        ICJ та практика міжнародних організацій — визначають правосуб’єктність нових інституцій.

·        Статут ООН та Vienna Convention on the Law of Treaties — формальні підстави для створення міжнародних структур.

·        OECD Digital Governance Principles, UN Global Digital Compact — стандарти прозорого цифрового управління та взаємодії.

·        EU Digital Law та GDPR як орієнтири — забезпечують базу для захисту прав цифрових осіб і даних.

Принцип: ЦС є самостійною міжнародною юрисдикцією, де цифрові особи та ЦПІ взаємодіють через алгоритмічно-правові механізми, що не суперечать міжнародному праву і забезпечують глобальну координацію, аналогічно до інтеграційних процесів у ЄС, але на рівні особистості та цифрових інститутів.

 

4. Висновок

Цифрове суспільство:

·        Створює нову форму міжнародної юрисдикції, де суб’єктами права є цифрові особи і ЦПІ, а не держави.

·        Забезпечує поліцентричне врядування, алгоритмічну підзвітність і суверенітет особистості.

·        Інтегрує економічні, соціальні та безпекові проєкти через Міжнародний Хаб управління проєктами сталого розвитку.

·        Є правовою і організаційною моделлю, що дозволяє досягти миру, сталого розвитку та ефективного глобального врядування в цифрову епоху.

 

 

 

Розділ XXIII. Міжнародна співпраця і суверенітет особистості

Опори:

·        Міжнародне право міжнародних організацій (Vienna Convention 1986).

·        Практика визнання нових суб’єктів.

·        Глобальні рамки цифрової дипломатії.

ЦІП може бути визнана державами як інституційна юрисдикція, а цифрові особи — як учасники міжнародних відносин.

 

Розділ XXIII. Міжнародна співпраця і суверенітет особистості

Розділ визначає механізми інтеграції цифрових осіб та поліцентричних інститутів у глобальні процеси міжнародної взаємодії. Особливий акцент робиться на збереженні суверенітету особистості в контексті транснаціональної кооперації та управління глобальними проєктами сталого розвитку. Створення нової міжнародної організації — Міжнародного Хабу управління проєктами сталого розвитку — виступає інструментом легітимної координації таких проєктів та інтеграції цифрових інститутів у міжнародну систему.

 

1. Міжнародно-правові джерела

·        Статут ООН (гл. I, VI, VII) — рамка для створення та функціонування міжнародних організацій з підтримки миру, безпеки та розвитку.

·        Vienna Convention on the Law of Treaties (1969) — правові підстави для міжнародних договорів і угод, що створюють організаційні структури.

·        ICJ Advisory Opinions and Reparation for Injuries Case — правова доктрина правосуб’єктності міжнародних організацій.

·        UN Sustainable Development Goals (SDGs, 2015) — орієнтири для глобальної координації проєктів сталого розвитку.

·        OECD Digital Governance Principles — стандарти прозорої та підзвітної взаємодії між міжнародними організаціями та цифровими інститутами.

 

2. Основні положення

1.     Суверенітет особистості у міжнародній співпраці

o   Кожна цифрова особа зберігає автономний контроль над своїми даними, ідентичністю та участю у проєктах, навіть якщо вони реалізуються на міжнародному рівні.

o   Делегування повноважень здійснюється через ЦПІ, з фіксацією відповідальності та правових гарантій.

2.     Створення Міжнародного Хабу управління проєктами сталого розвитку

o   Хаб виступає як новий тип міжнародної організації, що інтегрує поліцентричні інститути та цифрових осіб у систему координації глобальних проєктів.

o   Хаб забезпечує легітимність, контроль за ресурсами та юридичну відповідальність учасників.

3.     Міжнародна взаємодія та договірна база

o   Усі проєкти реалізуються на основі міжнародних угод та внутрішньої алгоритмічної конституції ЦІП.

o   Встановлюються механізми моніторингу, аудиту та звітності для забезпечення підзвітності та прозорості.

 

3. Міжнародно-правова концепція

·        Принцип поліцентричного врядування (Elinor Ostrom, IGO sui generis) — інтеграція різних рівнів управління: цифрові особи → поліцентричні інститути → Міжнародний Хаб.

·        Цифровий суверенітет і відповідальність — усі дії цифрових осіб у міжнародних проєктах реалізуються через правові інструменти та алгоритмічну підзвітність.

·        Глобальна координація сталого розвитку — Хаб виступає інструментом досягнення цілей SDG, управління ресурсами та ліквідації конфліктів.

 

4. Висновок

Розділ XXIII підкреслює, що суверенітет цифрової особистості та міжнародна співпраця є сумісними завдяки структурованим поліцентричним механізмам. Міжнародний Хаб управління проєктами сталого розвитку стає ядром нової глобальної системи, де цифрові інститути та цифрові особи взаємодіють у правовому полі, реалізуючи цілі сталого розвитку, забезпечуючи мир, безпеку та адаптацію до глобальних викликів.