Книга готується для друку.

Ратушин Ю. А. Поленок С. П.

Геополітика цифрового суспільства

«Міжнародна безпека,

закінчення епохи вічних війн

та новий світовий порядок»

Анотація

Книга «Геополітика цифрового суспільства: Міжнародна безпека, закінчення епохи війн та новий світовий порядок» досліджує, як цифрова епоха трансформує глобальні відносини, державну політику, економіку та соціальні процеси.

Автори пропонують унікальний проєкт цифрового цивілізму, який дозволяє вивести соціальні процеси з всепоглиблюючої світової кризи, що наближає людство до глобального конфлікту, та запобігти світовій війні через інноваційні інструменти: цифрову інституційну платформу, цифрове право, цифрове громадянство та громадянський пасивний дохід.

Книга охоплює ідеологічні та політичні аспекти цифрового суспільства, глобальну економіку, сталий розвиток та адаптацію до кліматичних загроз, зняття проблем міграції, безпеку, міжнародну співпрацю та роль України як форпосту цифрової геополітики, всеосяжного миру, закінчення епохи вічних війн.

Для кого ця книга: для державних діячів, міжнародних експертів, політиків, науковців, аналітиків, представників бізнесу та усіх, хто цікавиться цифровою трансформацією суспільства, глобальною безпекою та новим світовим порядком.

Вона пропонує нову парадигму світового порядку, де право, етика та технології формують стабільне, справедливе і стійке цифрове майбутнє.

Книга створювалася на основі бази знань, розробленої авторами у чаті ChatGPT за адресою: https://chatgpt.com/c/6871f69c-08f4-8010-9f05-0596e998eb5f, що дозволило авторам інтегрувати актуальні аналітичні дані, концептуальні моделі, міжнародні практики та набуті апріорності у сфері цифрового суспільства та глобальної безпеки.

Зміст.

Вступ

· Від авторів

· Цифрова епоха як нова фаза геополітики

· Український контекст

· Європейсько–Американський контекст

· Китайський контекст

Частина I. Цивілізаційні основи

1. Трансформація суверенітету: від держави до особистості

2. Вічні патерни свободи, рівності та справедливості

3. Цивілізм і цивілітарні відносини

4. Цифрове суспільство і глобальна еволюція права

Частина II. Цивілізм цифрового суспільства (ідеологія та політика)

1. Сучасні політичні течії: ліві, праві, ліберальні, консервативні та цифровий цивілізм

2. Громадянський пасивний дохід: принципи та взаємозв’язок із цифровою власністю

3. Соціальна відповідальність цифрової особи та цифрове громадянство

4. Вплив цифрового цивілізму на державну і міжнародну політику

5. Баланс свободи, рівності та справедливості у цифровій ідеології

Частина III. Поліцентрична екосистема цифрового суспільства: Геополітика цифрового простору

1. Цифрова інституційна платформа як основа самоорганізації
(замість «інструмент сили» — підкреслює системоутворюючу, а не примусову роль).

2. Поліцентричні інститути та нейрополіцентризм
(опис нового рівня багатополюсного управління у цифровій цивілізації).

3. Цифрове право та юрисдикція без кордонів
(формування правової системи, що діє у глобальному цифровому просторі).

4. Нейрочейн, цифрові контракти та нові форми влади
(вплив технологій на політико-правові механізми й структуру управління).

5. Цифрова валюта та геополітика фінансових потоків
(нові правила глобальної економіки, перерозподіл ресурсів та суверенітет у фінансах).

Частина IV. Економічна динаміка і глобальні кризи

1. Постіндустріальна економіка та енергетична незалежність

2. Хвилі Кондратьєва і глобальна криза індустріалізму

3. Соціальні процеси та задоволення базових потреб

4. Сталий розвиток та адаптація до кліматичних загроз

5. Зняття проблем міграції у цифрову епоху

Частина V. Безпека і світовий порядок

1. Війна, дипломатія і право: три шляхи врегулювання. Математична модель війни росії проти України з точки зору інноваційної зброї. Концептуально-математична модель від режиму «хронічних конфліктів» до режиму «стабільної самоорганізації».

2. Міжнародний Хаб управління проєктами сталого розвитку. Концептуально-математична модель динаміки Міжнародного Хабу управління проєктами сталого розвитку.

3. Цифрове право як нова архітектоніка миру

4. Глобальні виклики та попередження кліматичних катастроф: ресурси, інновації, адаптація.Чисельний приклад: модель попередження кліматичних катастроф через нейрочейн

Частина VI. Український вимір

1. Україна як форпост цифрової геополітики

2. Цивілізаційна місія України у формуванні нової безпеки

3. Дорожня карта українського цифрового цивілізаційного проєкту

Частина VII. Формула всеосяжного миру

1. Свобода, обмежена рівністю та справедливістю. Математична динаміка моделі ЦІП, де свобода обмежується рівністю та справедливістю

2. Геополітика алгоритмів: етика та цифрова демократія. Математична динаміка моделі ЦІП, де свобода обмежується рівністю та справедливістю

3. Інституційне інжинірингове регулювання світового порядку

4. Право як єдиний шлях припинення війн

Частина VIIІ Чому Китай і РФ будуть вимушені долучитися до створення нової системи міжнародної безпеки

1. Математична модель (ілюстративна та аналітична), яка формалізує економічний крах держав (Китаю, росії) у разі неучасті в проєкті ЦІП / Міжнародного Хабу

2. Роз’яснення до кроків уникнення краху росії та Китаю у разі їх неучасті у створенні нової системи міжнародної безпеки

Висновки

· Геополітика цифрового суспільства як нова парадигма

· Український внесок у глобальне майбутнє

· Відкрите звернення до світу

Додатки

· Словник термінів цифрового суспільства

· Угода і Статут Хабу

Висновок щодо змісту

Цей зміст:

· інтегрує ідеологічні, економічні, політичні та безпекові аспекти,

· підкреслює сталий розвиток, адаптацію до кліматичних загроз та зняття проблем міграції,

· логічно поєднує глобальну та українську перспективи,

· створює чітку структуру для читача, з видимою геополітичною та соціальною місією книги.

Вступ.

Від авторів

Ми живемо у світі, який стрімко наближається до власної межі. Глобальна криза більше не є загрозою майбутнього — вона вже реальність сьогодення. Війни, екологічні катастрофи, руйнування соціальних зв’язків і всеосяжна недовіра свідчать: індустріальна система, що колись дала людству розвиток, тепер веде його до прірви.

Старий світ вичерпав свої ресурси. Жодні реформи чи модернізація більше не здатні врятувати його. Усе, що сьогодні називається «оновленням», лише прискорює обертання спіралі глобальної кризи. Чим сильніше ми намагаємося оживити індустріалізм, тим глибше занурюємося в хаос.

Тому ми проголошуємо: вийти з глобальної кризи можна лише через народження нової динаміки, яка перевершує старі парадигми. Це не косметичне підфарбовування індустріальної моделі, а принципово інший рух уперед. Цю динаміку здатне створити лише цифрове суспільство, що має власну ідеологію, власні інститути, власну економіку і власну політику.

Ми називаємо цю ідеологію цивілізмом цифрового суспільства. Вона виростає з трьох вічних патернів — свободи, рівності та справедливості. Але на відміну від старих політичних течій — лівих, правих, ліберальних чи консервативних — цивілізм не замикається у боротьбі за владу. Він відкриває простір для нових суспільних відносин, де цифрова власність і громадянський пасивний дохід стають основою справедливого розподілу ресурсів, а цифрове громадянство — новою формою політичної участі.

Політика цифрового суспільства — це політика нового порядку, що не ділить світ на переможців і переможених, а створює умови для глобальної рівноваги. Її інструменти — цифрове право, поліцентричні інститути, цифрова валюта, нейрочейн і Цифрова інституційна платформа. Її цілі — не експансія та контроль, а сталий розвиток, безпека, справедливий розподіл благ і побудова світу без воєн.

З сьогоднішню кризи, вихід можливий лише через нову динаміку — через політику цифрового суспільства, де рушіями стають інклюзія, інновації та поліцентризм. Лише така політика спроможна ліквідувати розриви, які створила індустріальна економіка:

· між багатими і бідними,

· між центром і периферією,

· між владою і суспільством,

· між доступом до знань і новими цифровими бар’єрами.

Ця книга — наш маніфест і водночас дорожня карта переходу.
Ця книга — наш заклик і наш дороговказ.

· У Частині II ми розкриваємо ідеологічні та політичні основи цивілізму цифрового суспільства.

· У Частині III аналізуємо нову геополітику — від цифрового права до глобальних фінансових потоків.

· У Частинах IV–V досліджуємо економіку, кліматичні виклики, міграційні проблеми та безпекову архітектоніку у цифрову добу.

· У Частинах VI–VII пропонуємо український вимір і формулу всеосяжного миру — як шлях не лише для однієї країни, а й для всього людства.

Ми віримо, що ця книга — не просто дослідження чи теоретична розвідка. Це — єдиний на сьогодні проєкт, що пропонує вихід із глобальної кризи. Це звернення до політиків, інтелектуалів, громадян і цілих держав: старий світ приречений, настав час будувати новий — світ цифрового суспільства, заснований на свободі, рівності та справедливості.

Висновок.
Автори книги послідовно і аргументовано стверджують: індустріальна система вичерпала себе і більше не здатна подолати глобальні виклики — війни, соціальну нерівність, екологічну кризу та руйнацію довіри. Будь-які реформи в межах старої моделі лише поглиблюють кризу.

Вихід можливий лише через нову динаміку — політику цифрового суспільства, яка спирається на ідеологію цивілізму, три вічні патерни свободи, рівності та справедливості й реалізується через цифрову власність, громадянський пасивний дохід, поліцентричні інститути та Цифрову інституційну платформу.

Це бачення не зводиться до утопії — воно пропонує конкретну дорожню карту переходу, де рушійними силами стають інклюзія, інновації та поліцентризм. Книга позиціонує себе як маніфест і єдиний цілісний проєкт виходу з глобальної кризи, адресований державам, міжнародним інституціям і громадянам усього світу.

Цифрова епоха як нова фаза геополітики

Цифрова епоха не є лише продовженням індустріальної доби — вона відкриває принципово новий вектор розвитку міжнародних відносин та права. На зміну класичній моделі державного суверенітету, яка ґрунтувалася на територіальності, військовій силі та контролі над ресурсами, приходить нова парадигма поліцентричності.

1. Міжнародне право та поліцентричність

Сучасне міжнародне право дедалі більше зіштовхується з викликами, які виходять за межі національних юрисдикцій. Кіберпростір, штучний інтелект, цифрові активи та глобальні мережі не піддаються класичним принципам виключного державного контролю. Це створює правовий вакуум, який поступово заповнюється механізмами поліцентричного врядування — багаторівневими структурами, де взаємодіють держави, міжнародні організації, корпорації, громади та навіть цифрові особи.

Право майбутнього дедалі більше набуває ознак мережевості та інклюзивності:

· мережевість означає взаємопов’язаність різних правових і технологічних систем;

· інклюзивність вимагає участі не лише держав, але й громадянського суспільства, бізнесу, технологічних платформ та ШІ як інструментів соціальної організації.

У цій логіці формується цифрове громадянське суспільство, що виходить за межі традиційної моделі "держава – громадянин" і набуває ознак глобального соціального контракту.

2. Технологічні можливості та штучний інтелект

Технології, насамперед штучний інтелект, нейромережі та блокчейн, стають не просто інструментами розвитку економіки, а засобами формування нового суспільного устрою. Якщо в епоху індустріалізму технологія була інструментом державної сили, то в цифрову епоху вона перетворюється на основу легітимності нових політичних і правових моделей.

Штучний інтелект здатен моделювати нормативні процеси, оптимізувати механізми врядування та створювати алгоритми колективного прийняття рішень. Це означає, що у цифровій фазі геополітики політика перестає бути винятково людською прерогативою, а стає співтворенням людини й технології.

3. США, Китай та глобальна конкуренція в цифровому просторі

Геополітична реальність цифрової епохи вже визначається двома полюсами: США та Китаєм.

· США роблять ставку на приватний сектор та глобальне домінування цифрових корпорацій. Їхня модель — це поширення впливу через технологічні гіганти (GAFA), які фактично стали новими суб’єктами міжнародних відносин. Проте у США відсутнє цілісне бачення цифрового суспільства як політичної моделі — цифровізація сприймається радше як продовження ринку та інструмент геополітичної сили.

· Китай, навпаки, сповідує модель централізованого цифрового контролю. Тут цифрова інфраструктура стає не лише економічною, але й політичною опорою державної влади. Система «цифрового нагляду» та соціального рейтингу є прикладом того, як технології використовуються для зміцнення вертикалі влади, але не для створення відкритого цифрового суспільства.

Обидві моделі мають стратегічний розрив: США орієнтовані на ринок, Китай — на контроль, але жодна з них не пропонує інклюзивного цифрового суспільства, заснованого на свободі, рівності та справедливості.

4. Вектор розвитку цифрового громадянського суспільства

Справжній вихід із глобальної кризи можливий лише через формування цифрового громадянського суспільства як нової фази глобальної політики. Його основою стає поліцентрична модель, де:

· цифрова інституційна платформа (ЦІП) ліквідує розриви індустріальної економіки;

· інновації та інклюзія стають фундаментом міжнародного права;

· штучний інтелект і технології забезпечують баланс між глобальною взаємодією та локальною автономією;

· право трансформується у форму глобального соціального договору нового покоління.

У цьому сенсі цифрова епоха є не лише новою фазою геополітики, а й переходом до цивілізаційного рівня, де мир, безпека та розвиток більше не визначаються суто воєнною чи економічною силою, а якістю інституцій, здатних об’єднати людство на основі нової динаміки.

5. Нова система міжнародної безпеки глобального масштабу

Індустріальна доба породила систему безпеки, засновану на військово-політичних блоках, балансі сил та стримуванні. Проте ця система виявилася нездатною зупинити локальні війни, тероризм, кіберзагрози та кризу довіри між державами. Вона сама стала фактором глобальної нестабільності.

Цифрова епоха вимагає створення нової архітектури міжнародної безпеки, яка ґрунтується не на суперництві, а на поліцентричній взаємодії. Її основні риси:

· безпека як глобальний публічний інститут — не привілей сильних, а право кожної особи, громади та держави;

· цифрова інституційна платформа (ЦІП) як технічний і правовий фундамент прозорих механізмів контролю, превенції та врегулювання конфліктів;

· інтеграція штучного інтелекту для моніторингу ризиків, прогнозування криз і вироблення нейтральних рішень, які виходять за межі упереджень національних політик;

· право як новий інструмент миру, що забезпечує баланс свободи, рівності та справедливості у цифровій площині;

· глобальний механізм інклюзії, який відкриває доступ до процесів ухвалення рішень не лише державам, але й міжнародним організаціям, корпораціям, громадам та цифровим громадянам.

Така система безпеки не просто модернізує стару модель — вона її замінює. Це перехід від епохи стримування та страху до епохи довіри, інституційного партнерства та миротворчої інновації.

6. Цифровий порядок для сталого розвитку: інтеграція ЦСР, глобального пакту та цифрового договору

Сучасний світ стоїть перед викликом не лише екологічної та економічної кризи, а й кризи глобальної координації та політичної легітимності. Досягнення 17 Цілей сталого розвитку ООН можливе лише через нову інституційну динаміку, яка поєднує технології, право і поліцентризм у цифровому суспільстві.

1. Глобальний пакт і цифровий договір
Цифровий договір (Digital Protocol) — це правово-технологічний механізм імплементації глобальних політичних домовленостей у цифровому просторі. Він забезпечує:

o контроль виконання цілей сталого розвитку;

o автоматизовану взаємодію між цифровими особами, ЦПІ та субплатформами ЦІП;

o легітимізацію рішень через крос-сигнали та нейрочейн.

2. Інституційна основа — поліцентричні інститути (ЦПІ)
Кожна цифрова особа отримує власний ЦПІ як ядро свого цифрового суверенітету. Через ЦПІ реалізується:

o доступ до цифрової власності;

o участь у соціальному пасивному доході, що відображає справедливий розподіл ресурсів;

o координація дій із іншими ЦПІ та субплатформами в межах ЦІП для досягнення ЦСР.

3. Цифрові контракти та крос-сигнали
Цифрові контракти виконують роль адаптивних правочинників у реальному часі, інтегрованих у нейрочейн. Вони забезпечують:

o дотримання принципів цивілізму цифрового суспільства;

o прозоре та автоматизоване виконання зобов’язань;

o взаємодію між ЦПІ без централізованого контролю.
Крос-сигнали служать маркерами легітимності та комунікаційними тригерами для реалізації глобальних та локальних програм сталого розвитку.

4. Цифрова власність і валюта ЦІП
Ці категорії виступають правовим і економічним фундаментом нового порядку:

o цифрова власність дозволяє персоналізувати частку в глобальному цифровому надбанні;

o цифрова валюта ЦІП забезпечує прямі, прозорі та безпечні транзакції, пов’язані з досягненням ЦСР.

5. Інклюзія, інновації та поліцентризм
Новий цифровий порядок будується на принципах:

o інклюзії — кожна цифрова особа має доступ до базових прав, доходу та участі у процесах;

o інновацій — автоматизовані системи та штучний інтелект забезпечують ефективне управління ресурсами та адаптацію до змін;

o поліцентризму — множинність інститутів та субплатформ забезпечує децентралізоване прийняття рішень і реплікацію успішних патернів у глобальному масштабі.

6. Імплементація та масштабування
Використання цифрового протоколу та поліцентричних механізмів дозволяє створювати стійку, репліковану і масштабовану систему досягнення ЦСР, яка не залежить від централізованих структур або державного контролю.
Це формує основу нової системи глобальної безпеки і співпраці, де права, ресурси та відповідальність розподіляються справедливо, автоматизовано та прозоро.

8. Міжнародний Хаб з управління проєктами сталого розвитку як міжсистемна, незалежна організація

У цифрову добу глобальна політика виходить за межі традиційних державних структур і класичних систем управління. У цьому контексті створення Міжнародного Хабу з управління проєктами сталого розвитку виступає як новий тип міжсистемної, незалежної організації, здатної координувати ресурси, технології та проєкти на глобальному рівні без прив’язки до окремих держав.

Хаб інтегрує:

· Цифрові поліцентричні інститути (ЦПІ), що забезпечують автономію цифрових осіб, право на цифрову власність та участь у спільних процесах;

· Цифрову інституційну платформу (ЦІП) як середовище для нейроадаптивного управління, цифрових контрактів і крос-сигналів;

· Механізми штучного інтелекту, що автоматизують координацію проєктів сталого розвитку та адаптацію стратегій у реальному часі.

Міжнародний Хаб не підпорядковується жодній державі чи корпоративній системі і діє на принципах:

· інклюзії, забезпечуючи участь цифрових осіб і субплатформ з різних країн;

· поліцентризму, координуючи множинні інститути без централізованого контролю;

· сталість і безпеку, спрямовуючи проєкти на досягнення глобальних цілей сталого розвитку, нової системи безпеки та цифрової гармонії.

У глобальній політиці Хаб виступає як інструмент формування нової системи міжнародної безпеки, здатний ліквідувати розриви індустріальної економіки, забезпечити справедливий розподіл цифрових ресурсів та координувати взаємодію держав, громад і цифрових осіб у межах цивілізму цифрового суспільства.

Висновок

Цифрова епоха відкриває принципово новий вектор розвитку міжнародних відносин і права. Традиційна модель державного суверенітету поступається поліцентричності, де держави, міжнародні організації, корпорації, громади та цифрові особи взаємодіють у мережевих структурах. Технології та штучний інтелект стають не лише інструментами економіки, а основою нової легітимності і колективного прийняття рішень. Сучасні глобальні виклики, включно з кіберпростором, цифровими активами та кризами довіри, вимагають створення інклюзивних, поліцентричних механізмів, здатних забезпечити мир, безпеку та сталий розвиток. У цьому контексті Міжнародний Хаб з управління проєктами сталого розвитку виступає міжсистемною, незалежною інституцією, здатною координувати ресурси, технології та проєкти на глобальному рівні, формуючи нову систему міжнародної безпеки та цифрового співробітництва на основі свободи, рівності та справедливості.

Український контекст

Україна має унікальний цивілізаційний досвід, що поєднує індивідуалізм, глибоку культурну тяглість і виняткові досягнення в науці та технологіях. Від хуторянства, яке стало школою виживання й самодостатності, через колективну здатність до самоорганізації, українська традиція виробила архетип свободи та відповідальності. Цей архетип — не лише історичний, а й генетично-спадковий, він відображає природну для українців схильність до незалежного центру прийняття рішень. Саме ця особливість сформувала унікальне розуміння поліцентризму, який став ідеологічною та культурною основою для побудови сучасного цифрового суспільства.

У ХХ столітті до цього архетипу долучився ще один фундаментальний чинник — кібернетика, наука про управління, яка в Україні отримала винятковий розвиток і світове визнання. Вітчизняна кібернетична школа, започаткована академіками Віктором Глушковим, Миколою Амосовим, Борисом Малиновським та Катериною Ющенко, об’єднала традиційний український індивідуалізм з універсальними науковими принципами управління складними системами.

Борис Малиновський та його команда створили першу в Європі електронну обчислювальну машину (МЕСМ, 1951), яка відкрила континентові шлях у цифрову добу. Катерина Ющенко розробила першу в світі мову програмування високого рівня для адресної обробки даних, що заклала основи програмної інженерії. Віктор Глушков заклав підвалини автоматизованих систем управління економікою, передбачив появу цифрових валют і навіть проектував загальнонаціональну систему електронного управління. Микола Амосов, поєднуючи медицину й кібернетику, започаткував напрям біокібернетики та моделювання складних живих систем.

Від самобутнього українського індивідуалізму до кібернетики як науки управління пролягла еволюція, що дала світу не тільки окремі технічні винаходи, а й цілісну школу мислення. Вона виховала понад сто тисяч програмістів, інженерів, кандидатів і докторів наук, які сформували ядро світового ІТ-прориву. На відміну від суто прикладних напрямів, українська кібернетична школа зосередилася на побудові систем управління, тобто на тому, що сьогодні ми називаємо архітектурою цифрового суспільства.

У ХХІ столітті кібернетика еволюціонує в науку цифрового суспільства та штучного інтелекту. Вона стає основою нової глобальної моделі організації людства, де цифрові інститути, поліцентричні механізми та етичні алгоритми можуть замінити стару систему воєнного балансу стримування та світових систем політики управління. Це — підґрунтя Нової системи міжнародної безпеки, нового світового порядку, що базується не на силі зброї, а на силі права, знань і технологій.

Саме тому українська цивілізаційна традиція й українська школа кібернетики разом закладають підвалини тієї світової трансформації, яка дає шанс реалізувати давнє пророцтво, викарбуване на будівлі ООН:

«І перекують мечі свої на лемеші,
а списи свої — на серпи;
Не підійме меча народ проти народу,
і більше не будуть навчатись війни».
(Ісаї 2:4; Михея 4:3)

Таким чином, український індивідуалізм як основа поліцентризму та українська школа кібернетики як наука управління разом формують фундамент цифрового суспільства — нової епохи людства, що має потенціал відмовитися від вічних воєн і утвердити всеосяжний мир.

Висновок.

Україна довела: шлях із кризи можливий лише через нову динаміку. Від хуторянського індивідуалізму до школи кібернетики, від першої в Європі ЕВМ і мови програмування до сучасних цифрових рішень та ШІ — наш досвід формує фундамент цифрового суспільства.

Сьогодні, у війні, Україна творить не лише інструменти оборони, а й архітектуру нової системи міжнародної безпеки, що базується на поліцентризмі, інклюзії та справедливості. Україна стає не периферією, а серцем світової трансформації — прикладом того, як із руїни індустріалізму народжується нова епоха миру.

Європейсько –Американський контекст

Персональний комп’ютер став символом індивідуалізму та цифрової свободи. Саме він дозволив людині вперше відчути себе незалежним суб’єктом у новому інформаційному світі. У 1970-х Стаффорд Бір із проєктом кіберсін у Чилі показав, що кібернетика здатна стати основою справедливого управління господарством, а Норберт Вінер заклав філософію сервісних технологій, які могли б стати інструментом рівності та розвитку. Проте на практиці ці ідеї в Європі та США набули іншого спрямування.

Сьогодні США просувають Web 3.0 — блокчейн, децентралізовані додатки, економіку даних. Але вся інфраструктура контролюється приватними корпораціями, що діють у тісній зв’язці з державними інтересами. Головними центрами влади стали техногіганти GAFA (Google, Apple, Facebook, Amazon), а також корпорації на кшталт Palantir чи Anduril, які спеціалізуються на масовій аналітиці даних, військових технологіях і глобальних системах нагляду.

Така модель веде не до свободи, а до тотального алгоритмічного контролю.

· Монополія даних: корпорації формують цифровий портрет кожної людини, використовуючи штучний інтелект для маніпуляції її вибором.

· Алгоритмічний примус: рекомендаційні системи визначають інформаційний порядок денний, створюючи ілюзію свободи, яка насправді є керованою.

· Військово-цифровий комплекс: компанії на зразок Palantir інтегрують аналіз даних у воєнні операції, а Anduril створює системи автономної зброї, що закладає фундамент для нової гонки озброєнь.

Європейсько-американський доробок у сфері цифровізації дедалі менше ґрунтується на вічних цінностях свободи, рівності та справедливості. Натомість він спрямований на поглиблення глобального контролю, зміцнення корпоративного авторитаризму та посилення геополітичної напруги. Цей вектор розвитку не долає кризу, а поглиблює її, перетворюючи «воронку» глобальної нестабільності на передумову світової війни.

У результаті ми бачимо відхід від початкових ідеалів цифрової доби. Замість того, щоб зробити технології простором інклюзії та розвитку, Захід сформував цифрову архітектуру домінування, де свобода зведена до маркетингового гасла, рівність замінена на алгоритмічний контроль, а справедливість — на інтереси акціонерів і національних корпорацій.

Висновок.

Європейсько–американська модель цифровізації, що зароджувалася як простір свободи та індивідуалізму, перетворилася на архітектуру глобального контролю. Її рушіями стали корпоративний авторитаризм, військово-цифровий комплекс і алгоритмічний примус, що замінили вічні цінності свободи, рівності та справедливості на інтереси корпорацій і державного домінування.

Китайський контекст

Китайський підхід до цифрової епохи виростає з глибоких цивілізаційних коренів, де авторитарна традиція та філософія Конфуція закріпили ідею підпорядкованості особистості вищому порядку. Якщо в європейській культурі філософія Просвітництва поставила в центр свободу людини, то китайська парадигма формувалася навколо гармонії, що досягається через ієрархію та безумовне дотримання правил. У цій логіці цифрова мережа постає не простором автономії, а інструментом організації суспільного порядку, де влада виступає остаточним арбітром.

Одним із символів нового китайського впливу став бізнес-проєкт Джека Ма — платформа Alibaba та пов’язані з нею сервіси. Вони демонструють, як «м’яка сила» Китаю поширюється через економічну інтеграцію, електронну комерцію та цифрові сервіси, формуючи залежність цілих регіонів від китайських технологій і стандартів. Водночас держава жорстко контролює такі інструменти, перетворюючи їх на елементи стратегічного впливу. Таким чином, комерційна екосистема стає каналом поширення китайської моделі управління й водночас знаряддям геополітичної експансії.

Ключовим елементом цієї моделі є алгоритмічний контроль у чистому вигляді. Він реалізується через систему соціального кредиту, де штучний інтелект аналізує фінансові, поведінкові та соціальні дані кожної особи, створюючи динамічний рейтинг «надійності». До цього додається відеоспостереження в реальному часі: інтегровані камери з технологіями розпізнавання облич (Face++ та подібні) синхронізуються з базами даних, що миттєво оновлюють профілі громадян. При цьому система накладає автоматичні санкції: громадянин із низьким рейтингом може втратити право купити квиток, оформити кредит чи навіть віддати дитину до школи. У підсумку цифрове громадянство перетворюється на ліцензію на існування, яку можна анулювати одним кліком.

На відміну від західних практик, де цифровий контроль подається під маскою «захисту прав споживача» чи «боротьби з тероризмом», у Китаї контроль інтегрований прямо у державну систему. Соціальний рейтинг, моніторинг транзакцій і переміщень, контроль інформаційних потоків — усе це сприймається як органічне продовження влади, а не як порушення прав людини. Тут немає ілюзії «вільної особи», адже цифрова мережа функціонує як інструмент державної дисципліни.

Висновок

Китай вибудовує модель «цифрового управління», що поєднує штучний інтелект, великі дані, систему соціального рейтингу та жорсткий контроль інформаційних потоків. Ця модель дедалі активніше пропонується світу як альтернатива ліберальному порядку, однак фактично веде до підміни громадянських прав алгоритмічним контролем. Вона втілює бачення цифрового простору як знаряддя державної влади, що здатне поширюватися за межі Китаю та впливати на глобальну архітектуру безпеки.

Загальний висновок

Світові моделі цифровізації — європейсько-американська та китайська — демонструють дві крайнощі: корпоративний авторитаризм і алгоритмічний контроль держави. Обидві системи поглиблюють глобальну кризу, перетворюючи цифрову епоху на арену домінування та змагання за тотальний вплив.

Український контекст вирізняється принципово іншим шляхом. Поєднавши історичний індивідуалізм і традицію поліцентричності з потужною школою кібернетики та сучасними досягненнями в галузі ІТ і ШІ, Україна пропонує нову динаміку соціальних процесів. Ця динаміка ґрунтується не на контролі, а на принципах свободи, рівності та справедливості, що закладають фундамент для Цифрового суспільства і нової системи міжнародного порядку.

Україна здатна стати центром глобального оновлення, де цифрові технології служать не інструментом підкорення, а засобом інклюзії, сталого розвитку й побудови світу без вічних війн. Саме тут зароджується альтернатива, що може врятувати міжнародну спільноту від занурення у прірву конфліктів та відкрити шлях до всеосяжного миру.

Самарі книги

1. Вступ. Народження цифрової епохи

Світ вступає у фазу, коли цифрові технології перестають бути лише інструментом — вони стають середовищем існування людини, новим простором соціальної, економічної та політичної реальності. Ми більше не просто користуємося технологіями — ми живемо всередині них.

Ця книга народилася як відповідь на ключове питання XXI століття:

Як забезпечити виживання цивілізації в епоху, коли інформація перетворилася на головний ресурс, а довіра — на головну валюту?

Автори пропонують не лише опис технологічного переходу, а цілісну концепцію нового соціального ладу — цифрового цивілізму, у якому взаємодія людини, штучного інтелекту та інституцій формує нову етику, нову економіку і нову систему безпеки.

Цифрова епоха — це не просто чергова технологічна революція. Це злам епох: перехід від суспільства примусу до суспільства саморегуляції, від централізованих ієрархій до поліцентричних мереж довіри, від силових балансів до балансів цінностей.
Саме цей перехід і є предметом дослідження книги.

«Людство не стоїть перед вибором технологій. Воно стоїть перед вибором — якою людиною бути в цифровому світі.»

У вступних розділах розкривається головна теза книги: цифрове суспільство не є продовженням старих державних моделей, воно — народження нового типу цивілізації, заснованої на етичних алгоритмах, цифровій власності та колективному розумі.

Цей процес вимагає нового геополітичного бачення — адже цифрові кордони більше не збігаються з географічними, а влада дедалі більше належить не тим, хто володіє територіями, а тим, хто контролює потоки даних, смислів і взаємодій.

2. Кінець індустріального світу і початок цифрового цивілізму

Індустріальна доба залишила по собі колосальну спадщину — держави-імперії, ринки капіталу, армії, енергетичні корпорації. Але водночас вона породила глобальну кризу, у якій економіка, політика й екологія зійшлися у спільному вузлі — кризі довіри.

У ХХ столітті людина боролася за ресурси, у ХХІ — за смисли.
І саме тому сьогодні формується новий тип порядку — цифровий, де головним активом стає не нафта, не золото, а дані, знання, репутація і цифрова ідентичність.

Автори книги називають цей перехід народженням цифрового цивілізму — системи, у якій соціальні процеси керуються не наказами зверху, а цифровими патернами, що відтворюють етичні принципи свободи, рівності та справедливості.
Закони втрачають примусовий характер — їх замінюють алгоритми співіснування, створені на основі етичного консенсусу спільнот.

Центральним елементом цієї нової реальності стає Цифрова інституційна платформа (ЦІП) — універсальна система координації соціальних, економічних і політичних процесів. Вона функціонує як нейронна мережа людства, де кожен громадянин стає цифровою особистістю, а кожна дія — сигналом у спільному полі взаємної відповідальності.

«ЦІП — це не держава і не корпорація. Це інституційна форма нового рівня — цифровий соціум, де інтелект, право і моральність злиті в одне ціле.»

Таким чином, цифровий цивілізм — це не відмова від держави, а її еволюція. Держава поступово перетворюється на поліцентричну структуру, у якій влада не концентрується в руках одиниць, а розподіляється між безліччю інституцій — цифрових поліцентрів (ЦПІ), що діють за принципом нейронної взаємодії.

У цій новій моделі відповідальність і свобода збалансовані, а глобальний розвиток підпорядкований спільній меті — виживанню цивілізації через справедливий розподіл ресурсів і сталий мир.

Україна в цьому контексті постає не лише як територія боротьби старого й нового світу, а як цивілізаційний лабораторний простір, де зароджуються принципи цифрової етики, глобальної безпеки та нової політичної культури.

3. Геополітика цифрового суспільства: нові гравці, нові правила

Геополітика цифрової епохи формується поза межами традиційних державних кордонів. Якщо індустріальна геополітика визначалася територією, ресурсами та військовою силою, то геополітика цифрового суспільства базується на контролі над потоками інформації, даних та алгоритмів, що визначають поведінку суспільств.

Нові центри впливу виникають не у вигляді держав, а у формі цифрових екосистем — глобальних мереж, платформ, хмарних інституцій та аналітичних систем, здатних формувати громадську думку, спрямовувати економічні потоки та навіть визначати політичні рішення.

У цьому контексті традиційні держави втрачають монополію на владу, оскільки механізми управління переносяться у цифровий простір, де діють інші закони — не силові, а інституційно-інформаційні. Головною зброєю стає не армія, а інформаційний вплив, не територія, а віртуальна легітимність.

Книга визначає цей процес як перехід від геополітики контролю до геополітики взаємозалежності. На глобальній арені більше не існує повної автономії: будь-яке суспільство стає частиною мережі, у якій дані, ресурси, енергія і навіть моральні цінності циркулюють між різними центрами впливу.

Така трансформація вимагає нових принципів міжнародного управління, заснованих на цифровому праві, нейрополітичному балансі та узгодженні цінностей, а не інтересів. Саме це і є метою створення Цифрової інституційної платформи (ЦІП), яка пропонує універсальну систему координації дій держав, бізнесу, суспільства та штучного інтелекту в єдиному середовищі глобальної відповідальності.

4. Цифрова інституційна платформа (ЦІП): серце нової системи управління

Цифрова інституційна платформа (ЦІП) є центральним елементом архітектури цифрового цивілізму. Вона не замінює державу, а створює наднаціональний рівень координації, у якому алгоритми, штучний інтелект і цифрові контракти забезпечують прозорість, відповідальність та стійкість соціально-економічних процесів.

ЦІП діє за принципом нейромережевого управління: замість вертикалі підпорядкування формується система поліцентричних зв’язків, у якій кожен учасник має автономію, але водночас залишається інтегрованим у загальну логіку колективного розвитку.

Її функції охоплюють:

· координацію міжнародних програм сталого розвитку через цифрові контракти;

· створення єдиного правового простору для цифрової власності;

· формування системи глобальної безпеки, заснованої на алгоритмах довіри та спільній етиці;

· інституційне управління економікою на основі принципу фіскальної нейтральності — тобто забезпечення балансу між розвитком і соціальною справедливістю.

У межах ЦІП кожна цифрова особа має власну правосуб’єктність і відповідальність, що забезпечується через цифрові поліцентричні інститути (ЦПІ) — саморегульовані структури, які діють як автономні вузли системи. ЦПІ виконують функції мініатюрних інституцій управління, здатних ухвалювати рішення в межах своєї компетенції без потреби в централізованому контролі.

Така модель створює основу цифрової демократії нового типу — не формальної, а функціональної, де легітимність ґрунтується не на політичних процедурах, а на ефективності, відкритості та етичній узгодженості дій усіх учасників.

5. Поліцентричні інститути і нова архітектура влади

В епоху цифрового цивілізму влада перестає бути статичною категорією. Вона перетворюється на динамічну мережу взаємодій, де центри ухвалення рішень розподілені між численними вузлами — державами, спільнотами, цифровими інститутами, штучними інтелектами.

Цифрові поліцентричні інститути (ЦПІ) — це нова форма соціального устрою, що поєднує принципи самоврядування, етичного контролю і технологічної прозорості. Кожен ЦПІ має власну локальну компетенцію — у сфері економіки, безпеки, екології чи культури — але водночас залишається частиною загальної цифрової системи, у якій рішення синхронізуються через алгоритми консенсусу.

У межах такої архітектури влада стає множинною, а управління — адаптивним. Відбувається перехід від моделі централізованого контролю до моделі нейрополітичної взаємодії, у якій рішення приймаються шляхом аналізу даних, колективного інтелекту і постійного узгодження між інститутами.

Ключовим наслідком цієї трансформації є нове розуміння суверенітету. Якщо у традиційному світі суверенітет належав державі, то в цифровому суспільстві він розподіляється між людиною, спільнотою і штучним інтелектом. Виникає концепція суверенітету особистості, коли кожен учасник має право на управління власними даними, власним цифровим образом і часткою колективного інтелекту.

Поліцентричність влади не заперечує відповідальності — навпаки, вона її підсилює, оскільки кожне рішення залишає цифровий слід, кожна дія фіксується як етична або неетична репліка. Таким чином, етика стає основою нової політики, а цифрова довіра — її головним інструментом.

3. Цифрова інституційна платформа: архітектура нового світу

Світ, який ми знали, тримався на вертикальних інститутах влади, сформованих у добу промислової революції. Але цифрова епоха створює зовсім іншу модель суспільної організації — Цифрову інституційну платформу (ЦІП).

ЦІП — це не державний портал і не чергова технократична утопія.
Це — нова форма цивілізаційної інфраструктури, у якій кожна цифрова особа виступає як носій власного суверенітету, а штучний інтелект стає інструментом її поліцентричного інституту (ЦПІ).
У цій системі ШІ не є владою і не діє самостійно — він лише реалізує етичні алгоритми, вироблені інститутом. Цифрова особа яка володіє ЦПІ несе юридичну й моральну відповідальність разом за його дії.

У ЦІП відсутній центр контролю.
Замість вертикалі влади діє мережа поліцентричних інститутів (ЦПІ), що взаємодіють як нейрони єдиного етичного нейрочейну — глобальної свідомості людства.
Кожен ЦПІ — це вузол балансу між етикою, правом і економікою; його структура формує нову логіку управління, де цифрові реплікації замінюють бюрократичні накази, а правові патерни — державні регламенти.

Так постає ети́ко-алгоритмічна модель управління, у якій рішення ухвалюються не примусом, а відповідністю принципам рівноваги:
Свобода, обмежена рівністю та справедливістю — це не гасло, а формула сталого цифрового порядку.

Ця модель замінює стару парадигму «суверенітету держави» на нову — суверенітет особистості, де відповідальність стає основою свободи..

4. Поліцентричність як принцип життя

Цифрове суспільство не має єдиного центру. У цьому його сила. Поліцентричність — це не лише технічна децентралізація, а новий тип світового мислення, у якому влада розподілена між інтелектами, інститутами та громадами.
Кожен поліцентричний інститут виконує функцію саморегульованого організму, що адаптується до локальних і глобальних умов.

Так народжується нейрополіцентричний світ, де взаємодія ґрунтується не на команді, а на інсайті; не на конкуренції, а на гармонії сигналів. Цей світ не потребує гегемонів, бо влада більше не означає домінування — вона означає відповідальність.

Поліцентричність знімає головну кризу сучасної геополітики — неможливість узгодити глобальну єдність із локальною свободою. У цифровій моделі це протиріччя розчиняється: кожен вузол системи є і незалежним, і взаємопов’язаним.
Свобода перестає бути анархією, а порядок — диктатом.

5. Цивілізм: нова соціальна парадигма

Цивілізм — це ядро філософії цифрового суспільства. Він виходить із простої, але глибокої тези: суспільство — це не сума людей, а система відносин між свободою, власністю та цінностями.
У цій системі людина — не підлеглий держави, а активний носій цивілітарних прав; її свобода обмежується лише рівністю та справедливістю.

Цивілізм поєднує те, що колись здавалося несумісним — мораль, технологію та економіку. Він перетворює право на живу систему сигналів, а етику — на діючу норму цифрової поведінки.
Там, де раніше діяли суди, тепер працюють алгоритми етичного балансу, а там, де панувала ієрархія, — функціонує мережа відповідальностей.

Цивілізм — це не утопія. Це природна еволюція соціуму, який навчився бачити у свободі не загрозу, а ресурс миру.

6. Україна — центр цифрової геополітики

Серед держав, які стоять на межі нової епохи, саме Україна має історичну місію — стати центром цифрової геополітики та лабораторією світового перетворення.
Війна, яку вона переживає, стала каталізатором розуміння: старі інститути безсилі перед гібридною агресією, тому необхідна нова система міжнародної безпеки, що ґрунтується не на силі зброї, а на силі структури.

Україна здатна стати тим простором, де народжується Міжнародний Хаб з управління проєктами сталого розвитку, і водночас — новим типом державності, побудованої на ЦІП.
Тут формується цифрова дипломатія, що замінює війну комунікацією, а конфлікт — інституційною рівновагою.

Саме тому український досвід переходу від виживання до інновації — це не лише національна історія, а глобальний цивілізаційний процес, який відкриває шлях до всеосяжного миру.

7. Нова система міжнародної безпеки — архітектура всеосяжного миру

Світ, у якому безпека базувалася на стримуванні, закінчився.
Модель балансу страху — ядерного, економічного, інформаційного — більше не гарантує миру. Вона лише відтерміновує катастрофу.

Нова епоха потребує не нової зброї, а нової архітектури довіри.

Саме тут народжується концепція нової системи міжнародної безпеки — поліцентричної, етико-цифрової, побудованої на ЦІП як універсальній інституційній платформі глобальної координації.

Ця система не замінює ООН чи міжнародне право — вона доповнює їх цифровим рівнем реальності, створюючи наднаціональний простір для комунікації, моніторингу, арбітражу та превентивного управління конфліктами.

У ній безпека — не продукт сили, а функція взаємної прозорості.
Кожен проєкт, кожна транзакція, кожен цифровий інститут мають власний інституційний профіль, що дозволяє запобігати маніпуляціям, прихованим загрозам, асиметрії даних і впливу.

Війна, в цій логіці, стає неефективною формою комунікації, адже конфлікт у цифровому просторі легше попередити, ніж виграти.

Поліцентрична система безпеки функціонує за принципом “взаємного етичного резонансу”:
коли кожен учасник не лише захищає власні інтереси, а й підтримує рівновагу інших — бо втрата однієї ланки руйнує всю мережу.

Це не союз держав, а альянс відповідальностей, де гуманізм знову стає стратегічною категорією.

8. Від глобального хаосу — до інституційного порядку

Після краху однополярної моделі й невдачі спроб створити рівновагу між США, Китаєм і ЄС, світ опинився у стані постгегемонічного вакууму.
Жодна держава більше не здатна одноосібно формувати правила.
Але цифрова цивілізація дає іншу можливість — створення порядку без домінування, через самоорганізовану інституційну систему.

У ній влада перетворюється на функцію відповідності — не того, хто контролює, а того, хто найточніше діє у межах балансу свободи, рівності та справедливості.
Так народжується інституційна рівновага, у якій війна не має ні морального, ні логічного виправдання.

Україна, переживши агресію, стає простором, де випробовується ця нова модель безпеки.
Вона вчить світ, що перемога — не у знищенні ворога, а у відновленні системи, здатної виключити саму можливість війни.
Це і є практична філософія цифрового миру.

9. Етика як операційна система цивілізації

Жодна технологія не є доброю чи злою — усе залежить від того, у яку систему цінностей у неї вбудовано.

Цифрове суспільство не може існувати без етико-алгоритмічного ядра, яке регулює поведінку ШІ, цифрових інститутів та самих людей.

У традиційній державі мораль була рекомендацією, а закон — примусом.

У цифровій цивілізації — етика стає законом, а закон — формою її реалізації.

Тут свобода — це не право робити будь-що, а обов’язок діяти в межах рівності та справедливості.

Саме це перетворює мораль на інфраструктуру суспільства.

Кожна цифрова особа несе повну моральну і правову відповідальність за свій штучний інтелект.

ШІ стає не автономним суб’єктом, а інструментом етичного посилення людини — її розуму, волі, здатності співтворити майбутнє.

Тому головний конфлікт XXI століття — це не війна людей і машин, а боротьба за моральне управління алгоритмами.

10. Україна — полігон етичного лідерства

Цифрова геополітика — це не лише про технології. Це про новий тип морального лідерства.

Україна вже продемонструвала, що свобода може бути сильнішою за страх, а правда — ефективнішою за пропаганду.

Тепер їй належить зробити наступний крок:
перетворити етичний досвід боротьби за свободу на інституційну систему цифрового миру.

Створення Міжнародного Хабу з управління проєктами сталого розвитку — це не просто дипломатичний проєкт.

Це практична реалізація цифрового цивілізму, у якому кожна держава, громада й людина отримують місце у поліцентричній системі глобальної координації.

Саме тут формується нова геоетика — етика відповідальної сили, де безпека не потребує армій, а справедливість не потребує війни.

11. Цифровий цивілізм: формула всеосяжного миру

Світ стоїть на порозі метаморфози.

Старі ідеології вичерпали себе, національні інтереси зливаються у планетарні, а майбутнє перестає бути територією боротьби — воно стає простором співіснування.

Цифровий цивілізм — це перша спроба оформити цей новий порядок розуму, де технології служать не контролю, а розвитку.

Його формула проста, але універсальна:

Свобода, обмежена рівністю і справедливістю — це форма всеосяжного миру.

Це не гасло — це алгоритм епохи.

Він перетворює хаос у структуру, етику — у право, а людину — у центр всесвітнього балансу.